— Віра, ти чого така довірлива? Навіщо від батьківської квартири тітці віддала великий шматок? Я тут вибач, вашу розмову одного разу послухала. Як вона тебе тільки не називала! Після такого не те що квартиру, послати далеко треба, — хитала головою начальниця Віри
— Одна ти будеш. Зростом майже 1,90, ваги чималої. Була б худа, так хоч на подіум. А тут? Хто на таку громилу зазіхне? — журилася тітка Каетрина, дивлячись на Віру,
— Мамо, але як тоді мені створити свою родину? Якщо я буду просити з дівчат гроші за оренду квартири, ще й вашої квартири, зі мною ніхто не захоче спілкуватися! Ви казали вам онуків хочеться?
Коли познайомилися з Назаром, він жив окремо від своєї родини. Проте з часом він розповів, що батьки здають йому квартиру, в якій він живе. — Синку, ти повинен
— Ми зараз вирішуватимемо її долю, і вона має знати, які умови чекають у нашому домі. — А які… – заїкнулася дівчинка, розуміючи, що події йдуть зовсім не за тим сценарієм, який вона придумала. — По-перше, ти маєш розуміти, що, приймаючи тебе у свою сім’ю, ми дуже сильно ризикуємо. У тебе два зведених брата, яким ти можеш показати поганий приклад неслухняності, брутальності та ліні. Ми не можемо цього допустити, і припинимо на корені будь-які спроби вплинути на них негативно
— Я дитину забираю! І це не обговорюється! Ти не впоралася з вихованням! Кирило говорив голосно і різко, немов рубав на шматки, душу колишньої дружини. Від кожної його
Рідня розсмокталася по щілинах, прибравши те, що прилипло до рук. Родині залишилася квартира, де вони жили, і фундамент у голому полі. Ось на цей самий фундамент і будувала Ірина стіни на згадку про коханого чоловіка. Все зароблене нею йшло на «пам’ятник батькові», як називали його діти. Пам’ятник коханому, – так називала його вдова
— Сашко, синку, вставай, час уже шоста! — Мамо, дай поспати хоч у вихідний, ну, що ти знову за своє?! — Синочку, я ж вікна замовила, сьогодні привезуть.
— Пиши! В один стовпчик свої права, в інший обов’язки. Тепер кожна обслуговує себе сама, готуєш і прибираєш нарівні зі мною. І не забудь, що відтепер гроші за навчання ти платиш рівно половину. І за квартиру, і за харчування ти вносиш гроші в сімейний бюджет. Ліля жахнулася: — А де я стільки візьму? — Ти ж не питала, де я беру, коли грубила і фиркала на мене. Я за ці дні обміркувала всі твої слова і вирішила, що дочка моя права. Мені потрібно зайнятися собою, а для цього потрібні час і гроші
— Ну мам, ти чого ти така недолуга, як вівця, скільки можна тобі пояснювати, ось сюди натисни! — Я тобі зараз як дам вівцю по лобі, грубити вона
— На 1500 тисячі, але це поки що. Ось це замовлення здамо вчасно і там подивимося, скоріше за все знову будемо зарплатню піднімати. Ту так, що скажете?
— З глузду з’їхала, це ж останні гроші! — відповіла Ірина. Марина простягнула купюру літній жінці. Та сиділа біля входу в супермаркет і просила милостиню. — Ось візьміть. — Нехай усе,
Даша акуратно змила залишки молока в раковині, і намагаючись не грюкати дверцятами, поставила пляшку в холодильник. — Молока мало залишилося, вранці кашу нема на чому варити дитині, – сказала вона бабусі, яка визирнула з кімнати, накидаючи на плечі пальтечко і вислизнула за двері. Старенька здивовано підняла брови, побачивши, як під пальто блиснула ошатна, синя сукня
— Бабусю, наглянь будь ласка за Левком, а я по продукти сходжу. Намагаючись не розбудити дитину, яка щойно заснула, Дарина поклала її в ліжечко і пройшла на кухню.
Утримання самця обходилося жінці надто дорого, зарплати його вистачало лише на обіди та вечері з великим шматком м’яса і ковбасу на сніданок. Донька теж виявилася не найрозумнішою дівчиною, принца на своєму життєвому шляху вона не зуміла зустріти. Той уявний коронований, на якого покладалися великі надії, лише наробив трьох дітей, а годувати й одягати їх довірив тещі. Коли на порозі з’явилася розлучена донька, з немовлям на руках, і з двома пристебнутими до спідниці малятами, Таня зрозуміла, спокійної старості в неї не буде
— Жінкооо, – ось так, у ніс, розтягуючи останню букву, зупинила Таню секретарка, довготелеса дівчина з накачаними губами. — Мені тільки на підпис, – принижено дивлячись знизу-вгору, адже
Цього літа приміське селище гуло від пліток, які переказували, як вулик. — Чули, Іван Жиленко знову одружився! — Відразу на двох! — Кажуть, сестри вони, дружини його! — Ось що творять, гарем розвели, безсоромні! Дурні вірили пліткам, а розумні раділи за хлопця, кому яке діло, з ким він живе
— Як же ми всі тут помістимося? Ти ж казала, що в тебе трикімнатна квартира… Женя в подиві роздивлялася кімнату, де їй належало жити з дітьми. У двадцяти
— Не поїду! Куди мені, старій, їхати й ганьбитися? — мама ходила квартирою з кутка в куток, розриваючись між бажанням з’їздити і залишитися вдома
Із Євгенією мама познайомилася по інтернету роки три-чотири тому. Вони посварилися під одним постом із кулінарним рецептом. Мама наполягала, що цибулю і моркву для супу треба обсмажувати одразу

You cannot copy content of this page