На вигляд у нас завжди була ідеальна сім’я. Чоловік працює, не має шкідливих звичок, в побуті допомагає, коли не дуже зайнятий.
На роботі, буває, затримується, але завжди і до магазину на прохання заїде без проблем і про мене теж піклується перед сном.
Дбайливий, люблячий чоловік. Усі вихідні разом проводили, усі плани спільні. І удвох ніколи не нудно було.
На початку стосунків була сильна пристрасть, кохання, потім все згасло. Мені здавалося, що це нормально.
Пристрасть переростає у повагу, розуміння, на щось більше. А не губиться на тлі побуту та постійної втоми.
За кілька років з’явилася дочка. Чоловік був дуже щасливий, допомагав мені.
Здебільшого я займалася з нею, але на вихідних вона з нього не злазила. Дуже любила тата.
Після появи дитини всі наші бажання почали йти на задній план. Так само, як і спільне проведення часу.
Допомогти нам нікому, з донькою займаємося самі, тому наодинці майже ніколи не буваємо. Я помітила, що чоловік дуже холодний зі мною.
Колишнього піклування, кохання, інтересу до мене немає ніякого. Тільки питання про дочку та її самопочуття.
Він також допомагає мені зі справами по дому, так само виконує прохання, тільки все частіше став дратуватися, почав злитися на мене, що десь не встигаю. Адже я вдома весь день, а він працює, отже, він головний здобувач, а я домогосподарка. І повинна все робити сама.
Розбіжностей багато, я намагаюся згладжувати кути, але сама вкотре помічаю, що чоловік мені на поступки не йде. Буває, я дуже втомлююся, одна в чотирьох стінах, з дитиною треба встигнути і приготувати і прибрати.
Коли він приходить додому, я чекаю хоч якоїсь ласки, ніжності, але у відповідь отримую лише холод та чергові запитання про доньку. Говорю йому про це. Кажу, що мені кохання його потрібне, увага. А у відповідь образи на мої скарги. Не розуміє, чого від нього хочу.
Спимо ми давно не в одному ліжку. Він хропе ночами, я не можу заснути ночами безперервно, до доньки встаю часто, йому це заважає, він не може прокинутися на роботу.
Нам навіть поговорити нема про що. Тільки донька та його робота.
Скоро я вийду на роботу сама, віддам дочку в садок, але не знаю, чи це щось зміниться. Адже вчора до мене приходила його коханка. Молода дівчина висока, красива.
Просила відпустити його, довго розповідала, що він мене не любить, а просто шкодує, що йому буде краще.
Я її вислухала, звичайно, навіть не злилася чомусь. Накотила якась втома, хотілося зачинити двері і більше ніколи нікого не бачити.
Коли прийшов чоловік із роботи, спробувала з ним поговорити, але він просто закрився в кімнаті і сказав, що йому треба подумати. Про що думати?
У нас кредити, життя спільне, дочка, зрештою. Ми маємо сім’ю. І якщо це була зрада через його дурість, це можна обговорити, поговорити, спробувати зрозуміти та пробачити.
Адже я багато разів намагалася до цього. Він начебто чує мене, але зовсім не слухає.
І я ж симпатична, завжди за собою намагаюся стежити, готувати смачно, не сваритися з ним через дрібниці. Не руйнувати все через дівчисько? Ну не кохання ж це, зрештою. Я думала, що кохання у нас.
Я свого чоловіка кохаю, хоч би яким він був. Намагаюся прислухатись до нього, бути гарною дружиною.
Вірила в те, що це просто тимчасові труднощі, що це минеться, і ми станемо ще ближчими, ніж раніше. А тепер сама не знаю, що думати, адже чоловік навіть говорити зі мною не хоче. І що буде далі, також не знаю.
