Мені двадцять три роки, заміжня, дитині три роки, ходить у садок. На колишнє місце роботи вийти не можу, туди вже взяли людину, почала шукати нову роботу, але став часто хворіти син.
Багато знайомих говорили, що краще сидіти вдома з дитиною, аніж працювати за копійки. Чоловік із самого початку не погоджувався віддавати Артема в садок, казав: «чого тобі не вистачає, займайся собою, дитиною, та й мені буде спокійніше, що все вдома гаразд».
Але мені набридло сидіти вдома, хотілося мати свої гроші, хай хоч і невеликі, щоб не випрошувати у чоловіка на свої жіночі дрібниці. Мені не вистачало спілкування, уваги, сидячи цілими днями вдома, почала заздрити тим, хто працює.
Тепер ситуація, що я винна, що не послухала його і маленьку дитину віддала під нагляд чужим людям, ось він часто і хворіє. Залишити дитину у батьків немає можливості, мої живуть в іншому місті, а його у розлученні.
Свекра я ніколи не бачила, чоловік з ним не спілкується, чому не говорить, а свекруха зайнята влаштуванням свого особистого життя, і їй не до нас. Щоправда, допомагають грошима, а мама сказала: «діти виростають швидко, тож не поспішай спихнути в садок, а насолоджуйся цими моментами, поки дитина маленька».
Я знаю, багато хто хотів би опинитися на моєму місці, щоб не працювати, особливо одна моя подруга, яка виховує дочку одна і змушена працювати на двох роботах, щоб забезпечити їй нормальне дитинство. Її дочка постійно живе у батьків, іноді вона навіть у вихідні не завжди її забирає.
Я її розумію і співчуваю, але все одно не можу сидіти вдома, маючи вищу освіту, хочу себе реалізувати, як фахівець, а не лише як дбайлива мама і дружина. Залишилося тільки переконати в цьому чоловіка.
