Матір приїхала до дочки в місто, але її ніхто не чекав…
Ганна Юріївна присіла на лавку. Важкі сумки з припасами стояли поруч. Дочці привезла гостинців зі свого городу. А як же інакше? Що вони тут у місті їдять? Донька не готує, купує заморозку або напівфабрикати.
Виснажена жінка зітхнула. Спекотно. Півдня в дорозі, сумки всі руки відтягнули. Ніхто її не зустрів, та вона на це не чекала. Напередодні зателефонувала Олі, сказала, що приїде, давно не бачилися.
— Мамо, ну навіщо ти знову нам стільки привезла? Ми це не їмо, ти ж знаєш.
— Доню, ти за всіх не говори.
Ганна Юріївна знала, що чоловік доньки Славко навертає припаси тещі з апетитом, та й онука Світланка теж любить варення з малини від бабусі.
— Ось для внучки гостинці, а Славку сало, соління різні.
Оля підняла сумку й охнула, тяжкість яка. Вона зітхнула, переводячи погляд із сумок на матір. Краще б не приїжджала, у них і так тісно, та й куди все це ставити?
А мати дивилася на неї з любов’ю. Як же вона хотіла доньку! Першим зʼявився хлопчик, а потім і Ольга, найбажаніша. Син поїхав далеко, до нього не приїдеш, та Ганні Юріївні й не хочеться. Відрізаний шматок. А донька тут, поруч, усього півдня в дорозі на електричці й автобусі, потім ще містом добиратися.
З кімнати визирнула кучерява дівчинка, внучка. Ганна Юріївна обійняла її і заплакала. Рідна моя. Дівчинка стала вивертатися з важких рук бабусі.
— Пусти, тісно.
— Підросла, дитино моя, – милувалася бабуся онукою. – А я тобі шапочку зв’язала і шкарпетки, – вона потягнулася до сумки, але онука швидко втекла.
Сіли за стіл.
— У нас тільки овочі сьогодні, тобі макаронів можу зварити.
З дороги апетит розігрався, але Ганна Юріївна завжди соромилася в гостях у дочки.
— Зараз свої гостинці дістану, накриємо на стіл, посидимо як слід.
Вона не помітила, як Оля гидливо поморщилася. Анна Юріївна з’їла овочевий суп. Він був навіть без сметани. Взяла побільше хліба, але їсти все одно хотілося. Більше на столі нічого не було. Її сумки так і стояли не розкриті.
Може в них з грошима погано, подумала вона. Ольга пішла у ванну, а Ганна Юріївна схопила сало, швидко відрізала шматок, поклала на хліб, зверху кільця цибулі й квапливо, крадькома, з’їла. Подивилася на всі боки. Минулого разу, рік тому, меблі в кухні начебто інші були і холодильник, здається, новий.
Постелили їй у кімнаті внучки. Славко прийшов пізно, Ганну Юріївну не запросили, сама вийти вона не наважилася. Світланка начепила навушники й захоплено дивилася в планшет. Ганна Юріївна відчула себе зайвою. У минулий її приїзд було так само.
Ольга зранку, підхопивши Світлану, втекла на роботу, за нею Славко. Ганна Юріївна не висовувалася, щоб їм не заважати. Коли всі пішли, вона зробила собі яєчню із салом і снідала на самоті. На столі залишилася гора брудного посуду. Ганна Юріївна із задоволенням усе перемила, а потім почала прибирання в усій квартирі. Так і минув день.
— Мам, я тобі квиток купила зворотний, завтра вранці електричка. Щоб у черзі тобі не стояти. Ти начебто сама сказала, що завтра їдеш, – Ольга байдуже дивилася на матір.
— Я ж щойно приїхала, – сторопіла жінка. – Хоча ти, напевно, маєш рацію. Соромлю я вас.
Чоловікові вона сказала, що тиждень у доньки погостює. Оля відразу повеселішала. А потім Ганна Юріївна почула, як Світлана скаржилася матері, що бабуся вночі ворушилася і зітхала, заважала їй спати.
— Завтра бабуся поїде, потерпи трохи.
Згортки і банки, які Ганна Юріївна вийняла зі своєї сумки і поставила в кут кухні, так там і стояли. Шкарпетки і шапочку вона дбайливо поклала онучці на ліжко.
— Бабусю, таке не носять, – видала Світланка і демонстративно закинула їх у шафу.
Якось перестало вистачати повітря, Ганна Юріївна притулилася до стіни. Сльози самі потекли з очей. Вночі не спалося, але вона боялася навіть поворухнутися, щоб онуку не розбудити. Вранці Славко відвіз її на вокзал. Оля навіть не вийшла.
Він передав їй сумку і швидко поїхав. У сумці лежало сало в пакеті й кілька банок. Кілька банок залишила собі, чомусь із радістю подумала Ганна Юріївна. Потрібна вона їм все-таки!
— Ганнуся повернулася, я тут занудьгував без тебе. Яка ти в мене красуня, схудла, чи що? – радісно метушився навколо неї чоловік.
— Синок дзвонив, їдуть вони всією сім’єю до нас, може, все літо проведуть.
Радість яка! Ганна Юріївна вперше за ці дні посміхнулася, хоч комусь вони ще потрібні.
Бережіть своїх батьків! Допоки вони живі – ми діти!
