— Знаєте, у мене є будинок за десять хвилин їзди від міста. Так, маленький будиночок. Дружина любила його. А після її відходу я там з’являюся рідко. Ви можете поки що пожити в ньому. Колодязь у дворі. Міський автобус ходить туди, тож на роботу доберетеся без проблем. А до зими, може, щось зміниться у вашому житті. Пропонував дружині провести газ, та вона не дала, любила грубку. Топити вас навчу, нічого хитрого. Там сад, квіти посадите
Наталя приготувала сніданок і покликала чоловіка. Він їв мовчки, не дивлячись на неї, немов її не було поруч. Вона відвернулася до вікна. З почорнілим снігом і голими деревами,
— Будеш потім шкодувати, лікті кусати, – кажуть подруги, коли поряд із Кирилом інша пожинатиме плоди того, на що ти так довго чекала. Адже ти ж не кохаєш Женьку, як так можна? Йти заміж без сильного почуття? За рік-другий він почне тебе дратувати, будем плакати та думатимеш про Кирила
Я втомилася. Я вже 6 років чекала, коли настане час. 6 років я була немов на гачку. Мені зараз 33 роки і можете говорити що завгодно про годинник,
— Люба, як я на тебе чекав! Нарешті ти повернулася! Проходь, сідай, я обід приготував. Рибний пиріг сам зробив, уявляєш?! Алла глянула на раковину, забиту брудним посудом, глибоко зітхнула і заплющила очі. До від’їзду Алли в тривале відрядження все було відносно добре. Алла старанно муштрувала Григорія, домагаючись від нього дотримання стерильної чистоти
Алла увійшла у квартиру і спіткнулася об пакет, набитий сміттям. Оглянувши обстановку, жінка ледь не зомліла – за два тижні, що її не було вдома, Гриша примудрився загадити
— А лампа доброго слова не варта, – дивується Олена, – собі нову купили, а цю викинути шкода! А позавчора вона пакет ганчірок принесла. Я розбирати почала, мало не зомліла: майки брата чоловіка, старі штанці свекра. Телефоную, питаю, навіщо? — На ганчірки згодиться, – нітрохи не бентежачись каже Тамара Дмитрівна, – а закінчаться, я ще принесу
Не знаю, що вже й робити, – шукає розуміння і поради у своєї мами Олена, – начебто і люди непогані, ставляться до мене ввічливо, всі вуха моєму чоловікові
— Це просто якісь помиї! – Ніна Іванівна кинула ложку на стіл. Її невістка, Настя, почервоніла і вибігла з-за столу. — І під яким парканом ти знайшов цю недотепу?! – Ніна Іванівна подивилася на сина, Сергія. — Вона моя дружина, – спокійно відповів Сергій
— Це просто якісь помиї! – Ніна Іванівна кинула ложку на стіл. Її невістка, Настя, почервоніла і вибігла з-за столу. — І під яким парканом ти знайшов цю
— Донечко, сусіди і коляску, і ліжечко віддали, речі збирали всім гуртожитком! Добре все буде, впораємося, донечко, – втішала дівчину мама. — А Сергійко не приїжджав? — Приїжджав… зустріла біля магазину, з друзями на шашлики закупилися і поїхали на річку. Та забудь ти його, Бог суддя
— А, ну ж бо забирай свого шмаркача і чеши звідси! Подивіться на неї, грошей просити прийшла? Нахабна! Таня опустила очі і, стримуючи сльози, швидко покотила візок до
— І нетактовні запитання були, – згадує вона. – Ми ж навіть моїм батькам намагалися нічого не пояснювати, неприємно ж, коли до тебе буквально в труси лізуть. І підозри свекрух, і натяки сестри чоловіка, яка заводила розлогі промови, мовляв, спочатку на переривання біжать жінки, а потім хочуть вже дітей, а не виходить. Не прямо про мене говорила, але було неприємно. І промови її ж про те, що сім’я без дітей – не сім’я
Я стільки років на цю дитину чекала. Точніше, не цієї, а взагалі! – засмучена Алла. – Мені свекри постійно робили та й мої батьки ставили запитання: коли ж,
— Катрусю! Там за тобою бабуся прийшла! – Катя виглянула в коридор і насупила брови – біля стіни стояла її мама. — Мамо, ну що ти приходиш по мене… Я й сама можу дійти, між іншим. Не маленька. – говорила Катя, сердито дивлячись на матір
«У подружок мами молоді й красиві, а в мене ні. Моя більше на бабусю схожа, прикро дуже…» — Катрусю! Там за тобою бабуся прийшла! – Катя виглянула в
Поки батька не було, за нами наглядав татів брат, дядько Коля. Мати, напевно, подобалася йому – він ніколи не говорив про це. Ніколи не приділяв їй особливих знаків уваги. Ми просто завжди могли на нього розраховувати
Наш з Марією батько поїхав кудись на заробітки, і пропав, коли я навчався у п’ятому класі, а сестра – у першому. Точніше, тоді він зник із кінцями. А
— А кому ще вірити, якщо не сестрі рідній, – хитає головою Софія Тимофіївна, – та в нашій рідні ніколи такого не водилося, позичали, віддавали, ніяких розписок не питали. Батьки нас виховували, що ми одне в одного – ближче немає. Та й раніше я Любі гроші давала, але вона завжди повертала
— Хто ж ще допоможе, як не рідна сестра – так і сказала, уявляєш, – розмовляє з близькою подругою Софія Тимофіївна, – це замість віддачі грошей! Від кого

You cannot copy content of this page