Головна

Автор: Selena

Надя привіталася і встала як укопана. А Валера запропонував їй присісти поруч із його бабусею! Була не менше здивована і Тетяна Василівна. Вона посміхнулася: — Який же світ тісний! Ось і велике місто! А кому доля зустрітися, то неодмінно буде зустріч, – уважна директорка одразу помітила в зачісці своєї молодої співробітниці гребінець. Надя вловила її погляд і густо почервоніла. — Сьогодні дивовижний день, – сказала Тетяна Василівна, – зʼявився на світ мій син, батько Валерочки. І ти до нас саме в цей день прийшла. Це добре
Життєві історії 0
У Надії з дитинства було густе волосся. Усі милувалися її косами. Бабуся казала: —У мене ти вдалася, внученько. От і я не блищала особливою красою, але на мої
— Сонечко ти моє, радість ти моя, тепер нам жити з тобою вічно молодими, ми не маємо права старіти! За годину квартира гуділа від радісного вереску, навколо розгубленої Ані клубочилися діти Матвія і сестри з сім’ями, і здавалося, що ніде ступити, щоб не зачепити когось. — Але ж подумувала я позбутися… яка дитина в моєму віці
Життєві історії 0
— Синові моєму життя зламала! Це була найулюбленіша фраза Марії Яківни, жінки великої і крикливої. Ранок починався з того, що свекруха голосно, через паркан обговорювала із сусідками свою
— Петрику, синочку! Невже через неї ти від матері рідної відвернешся?! — Мамо, не я, а ти від мене відвернулася! – обернувся Петро в дверях. – Що поганого ми зробили? Полюбили одне одного? Чим Галя винна? Тим, що старша і діти в неї є? Ех, мамо! Себе почуй! Може й поговоримо потім. Але не зараз! Думай! Обіймаючи ридаючу Галину, Петро трясся в автобусі, що відвіз його з рідного селища, але гіркоти в його душі не було. — Що ж ти плачеш, дурненька? – цілував він мокрі щоки своєї нареченої. – Усе добре буде
Життєві історії 0
— І не хвилюйся за мене, донечко! Мене тут Семен на риболовлю покликав. На всі вихідні. Тож, є, чим зайнятися! Відпочивайте! Петро Миколайович відклав убік телефон і зітхнув.
Але це ж маячня, є паспорт удома, в тумбочці, на ім’я Козаченко Леоніда, він одружений на милій жінці, у нього двоє дітей. Двадцять років тому, красуня Оксана, стала його дружиною, переїхала з міста в село, всупереч порадам батьків і подруг. Теща і тесть довго не могли змиритися, що їхня дочка, талановита і яскрава дівчина, раптом перетворилася на сільську бабу в калошах і хусточці. Але це ж кохання, воно змушує робити дурниці, їхати за милим на край світу
Життєві історії 0
Леонід прокинувся рано, ще до будильника, у голові роїлися тисячі бджіл, вони дружно гуділи й кусалися. У потилицю, у скроні, а особливо боляче в тім’ячко, впивалися своїми жалами,
— Котру ніч сниться мені наше село, думаю, чи не з’їздити на деньок. — Що ти там забула? Будинок знесли давно, років сорок минуло, як продали. — А вчора річка снилася, пам’ятаєш, там верби величезні росли, як баобаби. І будинок наш і мама з татом, молоді, красиві, сидять на лавочці біля воріт
Життєві історії 0
— Котру ніч сниться мені наше село, думаю, чи не з’їздити на деньок. — Що ти там забула? Будинок знесли давно, років сорок минуло, як продали. — А вчора
— Тітко Женя, ви тільки не хвилюйтеся, будь ласка, але я все знаю. Літня жінка здригнулася, насилу взяла себе в руки, підняла голову і подивилася Ліді прямо в очі. — Про що знаєш, Лідо? — Про те, що ви моя рідна мама. — Давно знаєш? — Давно. — Галя сказала? — Ні, випадково підслухала, коли мама з татом сварилися. Ліда пам’ятала до дрібниць той липневий спекотний день, коли дізналася правду про свою появу на світ
Життєві історії 0
— Тітонько Женя, здрастуйте, це Ліда, дочка вашої сестри Галини, ви мене, напевно, і не знаєте. У Євгенії Іванівни затряслися руки, миттєво пересохло в горлі, і вона як
— І тут я дізнаюся, що мої батьки взяли в борг у рідні велику суму, збираються потім ще й кредит платити за Діану. І не на щось узяли, а сестрі на квартиру, уявляєш мій стан? І не однокімнатну їй стару беруть, а двокімнатну. Мама так і висловилася: «А як жити з дитиною в однокімнатній барлозі?» Тобто, ми з чоловіком і дитиною живемо, нам ніхто й пальцем не поворухнув допомагати, а сестрі все й одразу
Життєві історії 0
— Як водиться, ще й мені дорікнули, що я все рахую і заздрю, мама сказала, що я й у дитинстві так поводилася, це в мене дитячі ревнощі ніяк
— Спочатку пробувала було відкрутитися, кричала, що не брала нічого, а потім зізналася: «Так, взяла. Я думала, що це мої гроші, накопичені з пенсії, яку я за батька отримую». Уявляєш? І сказала тут же, що грошей уже немає. — А що ж, нічого нового ні в неї, ні на ній мати не помітила? Куди дівчисько такі грошики поділа? І чому взяла без дозволу? – ставить запитання Ользі Сергіївні подруга
Життєві історії 0
— Хто взагалі міг подумати, що таке буває! Ніколи в нас у сім’ї такого не водилося, – обурюється Ольга Сергіївна. – А тепер Люба розводить руками: грошей немає,
— Ох, Наталю, і не пощастило ж тобі з матір’ю! Вертихвістка скажена вона, ось що! І татусь у тебе такий самий! Що одному, що іншому – гулянки тільки й потрібні! А що літечко коротке – про те їм і знати не хочеться! Та й минуло вже воно! Дитя по двору бігає, а їм все одно – волю подавай! Я, ось, що тобі скажу, Наташко! Просися до тітки! Нехай Нінка тебе забере! У неї хоч сита будеш! А якщо з батьком залишишся, то нічого доброго на тебе не чекає! Так і знай! У нього будинків – як у зайця теремів! Він уже, он, нову сім’ю собі пригледів! А тебе куди? Його коханка тебе не прийме. У неї своїх – семеро по лавках! Зайвий рот ні до чого! Зрозуміла
Життєві історії 0
— А Наталка вже знає? – голос бабусі був сповнений невдоволення і прихованої погрози. — Ні. Не говорили їй нічого. Навіщо дитині такі подробиці? – голос Ніни, сестри
— Нормально це? – обурюється Алла. – Я або чоловік зриваємося з роботи, біжимо бабусю перевіряти, у тієї, звісно, тиск під 200, але він і зранку був такий, а рідна дочка поїхала на дачу до подружки кріп від бур’янів прополювати? Бабуся на дочку лається, але та своєї провини не визнає: у тебе ж онук недалеко, його дружина недалеко, телефон у тебе є, що мені, сидіти за руку тебе тримати чи що. Світлана, її проблеми, діти й онуки в мами чоловіка Алли тепер не сходять із язика
Життєві історії 0
— Я – взагалі чужа людина, – каже Алла. – Я до себе ніякої уваги й не вимагаю, але свекруха і на сина забиває, і на онука, і

You cannot copy content of this page