Перший тиждень було навіть весело. Шашлики, посиденьки на веранді, купання в річці. Я намагалася догодити всім: готувала улюблені страви, накривала гарні столи. — Віко, яка ти молодець! — хвалила свекруха. — Господинька! Але вже на другий тиждень я зрозуміла: свято закінчилося. А почалися важкі будні
Сестра чоловіка, Марина, репетувала так, що в мене у вухах аж дзвеніло. А я стояла на ґанку, руки ще мокрі — щойно домила гору посуду після обіду. —
— Ну точно! Не в цю коробку я насіння прибрала, а в ту, що з насінням квітів. Вони просто поруч стоять, та й однакові ж коробки, певне, й справді переплутала. Піду подивлюся. Ліда дивилася на маму й усміхалася. Он як, наче кішка з салом, бігає вона зі своїм насінням, щороку одне й те саме
— Мамо, а ти що шукаєш? Загубила щось? — Та ні, доню, нічого я не губила. Так, просто… Тамара Михайлівна розгублено перекладала в руках мішечки з насінням і
Наступного ранку я встала раніше, як зазвичай, поки Сергій ще спав… Зварила собі кави у турці, зробила собі два тости із сиром і ковбасою, дістала багет та банку червоної ікри, які учора купила собі. Тепер можна не економити
— А де наш телевізор? — я стояла посеред вітальні й дивилася на порожню тумбочку, на той запорошений квадрат, де ще вчора була наша плазма. Чоловік відірвався від
Мої це яєчка! Мої! Курки наші, відгодовані. У мене дружина не лише їх годує, а й розмовляє з ними… — Та ні, ти сам поглянь, ось вони, принесла тобі, — Алла відчинила контейнери. Продавець глянув, і вуса знову сіпнулися. — Не мої це. — Як це не твої? Ось вони як лежали в контейнері, так і принесла тобі… та навіщо мені обманювати, я смак домашніх яєць знаю, навіть за запахом можу зрозуміти
Чоловік Андрій провів Аллу поглядом: легеньке пальтечко, блакитний шалик, вуста швиденько, але впевнено, підфарбувала… — Куди? — запитав Андрій. — На базар, по продукти. — Але ж ми
— Вам які пиріжки? — голосно питала з віконця вуличного кіоску продавчиня Маргарита. — Усі свіжі, сьогоднішні! Покупці товпилися біля вітрини кіоску «Гарячі пиріжки» і квапилися взяти товар хутчіше, поки не прийшов їхній автобус — поруч була зупинка
— Вам які пиріжки? — голосно питала з віконця вуличного кіоску продавчиня Маргарита. — Усі свіжі, сьогоднішні! Покупці товпилися біля вітрини кіоску «Гарячі пиріжки» і квапилися взяти товар
І одразу ж стала активно допомагати: їжу готувала й приносила, щоб невістці з немовлям на руках не довелося біля плити стояти, онука забирала практично на весь день, адже його режим зовсім не збігався з режимом новонародженої сестрички. Стосунки з невісткою та її батьками склалися хороші, на всі сімейні свята свати запрошували сім’ю доньки разом із матір’ю її чоловіка, намагалися підтримати жінку
— Не знаю, що тепер син робитиме, треба щось із житлом вирішувати, — відповідає на питання подруги Анна Іванівна. — Та вже, в одній кімнаті, звісно, незручно буде,
— Мамо, я не виживаю, — відповіла Христина мамі на скарги брата. — Але ти б сама прийшла й подивилася, на що вони перетворили не тільки свою кімнату, а й місця загального користування. І це я ще стежу, прибираю, бо пробачити інакше не можу. Безлад страшний скрізь. Посуд дружини брата тижнями стоїть, сушарка не збирається, якщо Лера щось замочила в тазику, то киснутиме, доки не протухне. Ось, візьми та прийди. Твоя квартира
— Ой, вона мені висловила вже, що мені робити нічого, банку такі гроші віддавати, та ще й усього лише за однокімнатну, — махає Христина рукою, розмовляючи з подругою.
— Ви до нас приїжджали фольклор збирати… пам’ятаєте… а потім я зʼявилася на світ. Віктор Петрович дістав хустку, витер лоба, поправив окуляри в товстій роговій оправі й спробував по-новому глянути на дівчину
Софія Сергіївна дуже любила свою дачу. Тут, за містом, їм із чоловіком було добре, тут вони відходили душею після важкого робочого року. Обом вже наближався золотий ювілей, і
— Тільки один разочок дай мені побачити дітей! Що хочеш натомість? — Життя моє? Забирай! — Нащо мені твоє життя? Горіх порожній — самі лише гіркота й цвіль. Ти тричі з мого казана відпила, тричі з долею по руках ударила. Що просила, те й отримала, а що мала — розтратила. Іди звідси й більше не приходь
— Черемха шаленіла цвітом, наче хмара, хвилями, каскадами білої піни, повісивши гілля до самої землі. І пахла так, що хотілося загребти повітря оберемком і забрати із собою. —
Ну, гаразд, діти, а ти ж можеш хоча б посуд за собою помити? Як рабиня, чесне слово. Чоловік прибрав руки за голову, перевернувся на спину й зітхнув. — А я думав, що ти в мене бджілка, а не кінь. Якщо втомилася, чому мовчиш? Сказала б, що потрібно зробити. Коли я допомогти відмовлявся?
Зранку піднятися по будильнику рано-раніше, щоб усе встигнути. Вмитися, ввімкнути чайник, розігріти чи приготувати сніданок для рідних, збудити дітей і чоловіка, зібрати Лізу до школи, а Тимка до

You cannot copy content of this page