До 25 років усі мої подруги вже давно здобули вищу освіту. Я працювала тоді офіціанткою в кафе свого маленького містечка, яке знаходиться в Київській області.
Батьки на пенсії і допомогти не було кому. Подруг у мене не було, хлопця теж, а жити нормально хотілося і світ побачити, нехай навіть вирватися зі звичного одноманітного кола.
Все моє життя складалося з роботи та відпочинку від неї, і лише зрідка тільки я вибиралася до родичів до Києва, дня на два-три. Там мені хоч вдавалося трохи розвіятися.
Одного разу, йдучи вулицею, йшла тільки з гостей, мені спало на думку: «Або зараз, або ніколи». Мені потрібно змінювати своє життя, здобути вищу освіту і вириватися терміново із села.
Ця думка привела мене до порога київського економічного вишу, з дверей якого я вийшла вже завантажена інформацією про майбутні вступні випробування. Озброївшись книжками, інтернетом, я за три місяці добре підготувалася та успішно, набравши необхідну кількість балів, я була зарахована на бюджет.
Старання мої були винагороджені Богом. Але через два дні мене без пояснення причини скоротили з роботи, а в мене в запасі грошей не було і вже через 5 днів сесія.
Але я вирішила не засмучуватися. До універа додавався ще й гуртожиток, розташований поряд із місцем навчання, але мені сказали, що вільних місць немає.
На сесію довелося три тижні їздити з дому, вставати о 5 ранку. Сил моїх вистачало лише на те, щоб приїхати до Києва, висидіти пари та їхати додому та спати.
Навантаження здавалося мені тяжким. Роботу я так і не знайшла і заочників роботодавці не шанували ніде.
І лише напередодні літньої сесії я змогла влаштуватися, пішла вже не обираючи — до супермаркету, продавцем касиром. Хоча ніхто з мого кола спілкування в торгівлі не працював, і обіймали досить солідні посади.
Я потрапила до кошмарного колективу, де одразу всю роботу перекинули на мене, змушували допомагати іншим співробітникам, поки ті відсипалися вдома чи влаштовували особисте життя. Я приходила додому, приймала душ, лягала спати і плакала, але терпіла заради університету, який я закінчила з відзнакою.
А працювати було важко та морально та фізично. Адже з усього нашого факультету одна я працювала на такій принизливій роботі.
Багато однокурсниць, дізнавшись, де я працюю, цуралися мене, не хотіли дружити, знущалися, виставляли мене посміховиськом ще й перед викладачами. Все це тепер я згадую як кошмарний сон.
