Головна

Життєві історії

Ліза не розуміє і все чекає маму, а Роман знає, що мама більше ніколи не прийде, не обійме, не заспіває колискову, не напече млинців… Вона більше нічого не зможе зробити для своїх дітей тому, що мами не стало…
Життєві історії 0
Ромчик дивиться на сестричку і йому було шкода її до сліз. Йому і себе було шкода, але її все ж таки більше, напевно тому, що Ліза ще зовсім
– Я тебе тоді не любила. Зовсім не любила, Миколо. Все робила, щоб поквитатися з тим зрадником. І в перші місяці нашого сімейного життя все шукала привід, щоб піти від тебе. Шукала в тобі недоліки, ознаки неуважності. Причина мені була потрібна, щоб піти. Шукала, але так і не знайшла
Життєві історії 0
– Я винна перед тобою, Миколо. І я повинна тобі відкрити одну таємницю. Не можу мовчати. Та й нема вже чого. Скільки мені ще лишилось… Один Господь знає.
Усі побутові проблеми вирішував Володимир. Що купити, де відремонтувати, викликати клінінг все вирішував Володимир. Так Настя ще жодного разу не жила. Ні, вона готувала, прибирала квартиру, виховувала дітей, ходила на роботу
Життєві історії 0
Якось так склалося, що до сорока років Настя була незаміжня, з двома дітьми та чотирма шлюбами, що не склалися. Щоразу Настя, виходячи заміж, думала, що проживе з чоловіком
– Так, тому ж настрою в тебе й нема, що ти вдома постійно сидиш, – усміхнувся Іван. – А ось прийдеш сьогодні в парк, і одразу твій настрій підніметься
Життєві історії 0
Сімдесятирічний Іван Григорович довго стояв біля під’їзду своєї п’ятиповерхівки, когось терпляче вичікуючи. Нарешті, він побачив сусідку з п’ятого поверху, яка повільно йшла до будинку. Він зрадів, і коли
— Як тобі сьогодні мій борщ, Сергію? — Чудовий борщ, Галочко, приєднуйся, разом поїмо, – відповів Сергій Іванович. Анастасія Петрівна аж затремтіла від обурення. Невже права була її подруга? Увімкнувши все самовладання, на яке тільки була здатна, вона підійшла до веранди і з усмішкою запитала: — Може, і мені насипете тарілочку
Життєві історії 0
Вийшов Сергій Іванович на пенсію – і занудьгував: сидить цілими днями на дивані біля телевізора і нічого не робить. — Я втомився за стільки років служби, хочу відпочити,
— Чого встала? – почула Віра позаду себе скрипучий голос, – чи вгледіла чого? — Вибачте, – вона обернулася, помітивши бабцю, яка завертала якраз до цього будинку, – затишний будиночок у вас. Подобається мені. — Ти плачеш. Чи мені здалося? – стара жінка зупинилася, вдивляючись в обличчя перехожої, – трапилося щось? — Не знаю навіть, та нічого такого, просто щось спогади нахлинули
Життєві історії 0
В її очах були сльози. Віра намагалася поморгати, щоб побачити куди вона наступає, але не помітила камінь і спіткнулася, не встигнувши переступити. В останній момент вона змогла втримати
— Дякую, Петре. Я скоро. Господи, щось руки, як чужі… вона намагалася вивудити з сумки записну книжку, там були записані телефони всіх її приятельок, але книжка вислизала від неї. Тоді вона набрала номер, який пам’ятала напам’ять – найкращої подруги Юлі. Раніше вони часто зустрічалися, гуляли в парку, ділилися враженнями про життя, про успіхи дітей. Але відтоді, як Олег виніс усе з дому, зустрічі припинилися
Життєві історії 0
Не думала Ганна Федорівна, що на старості років рідний син вижене її з дому. Її улюблений син, ненаглядний Олежка! Він, виштовхавши матір на сходи, просто зачинив двері на
— А хто мій батько? – запитував Олег. Мати йому все чесно розповідала і про путівку, і про курорт, і про те, як загубила номер цієї людини. — Напевно, він теж мій загубив, – зітхала вона. Іноді Олег думав, що мати навмисно загубила цей номер, щоб не обтяжувати себе зайвим клопотом із чоловіком. У них з Олегом був тихий, чистий дім, між собою мати і син ніколи не сварилися
Життєві історії 0
Олег дуже любив свою дружину Олену, але розлучився з нею, і всі його друзі та знайомі дивувалися, чому він так вчинив. Мати Олега (Наталя Тимофіївна), хоч і знала
— Усе літо ми з нею тусуємося, начебто все добре. Готує просто язик проковтнути, удома в неї затишно, а отже, господиня хороша, у ліжку теж мене особисто все влаштовує, та до того ж красива, приємно з нею в люди вийти. — Ну все, параметри цієї кандидатури підходять, можна й одружитися
Життєві історії 0
— Ну ти як, друже, що думаєш на рахунок своєї Іринки? Одружуватися плануєш? – Костя на мить обернувся на свого товариша, який сидів поруч, а потім одразу ж
Намила Тоня квартиру до блиску. Пирогів напекла, яєць нафарбувала. Стоїть пасочка в центрі столу на блюді, на іншій тарілці гора пирогів рум’яних. А запах, який! — До свята готуєшся чи до весілля? – запитувала сусідка. — Та чи ти що. Яке весілля? Настя вчиться ще. Не до весілля їй, – заступалася за доньку Тоня. А сусідка посміхалася, мовляв, знаємо, як вчиться, були й ми молодими
Життєві історії 0
Тоня вийшла заміж рано. Відразу після закінчення школи. Вже як лютувала матір, кричала, на вулицю не пускала. — Куди так рано? Поживи, озирнися, професію здобудеш, а потім уже

You cannot copy content of this page