Головна

Життєві історії

— Наталко, я не зрозуміла, і що це зараз було? Ти навіщо дитині такі великі суми даєш? Дивись, багачка яка! Це за які такі заслуги ти їй зараз тисячу віддала? Навіщо привчати дітей до таких великих грошей? Сьогодні ти їй тисячу дала, а завтра вона в тебе скільки попросить? Пʼять? — Це Віки гроші, мамо. Я в неї позичала, готівка була потрібна, зараз повернула. Не переживай, великі суми ми їй не даємо
Життєві історії 0
— Мамо, ти зняла гроші з картки? — Так, донечко, зараз. Ольга Миколаївна з подивом дивилася на те, як Наталя, діставши з гаманця купюру зовсім чималого номіналу, простягнула
— Це тому, що вона егоїстка і завжди була егоїсткою, – підтакувала сестра. – Бач, вирішила, що вони перші роки поживуть без дітей? Поживуть? А були б дітки, не розійшлися б. Не дурила б ти, сестро, сходися з чоловіком назад, діточок вам треба. У цьому щастя – у сім’ї та дітях.  — Правильно Катя все говорить, – повчально каже мама. – Подивися на сестру! Міцна сім’я, щаслива, дім – повна чаша, дітки
Життєві історії 0
Практично я туди не їжджу. Просто втомилася слухати мамині моралі і розповіді сестри про її щасливе сімейне життя, ха, боюся не втриматися і відкрити їй очі на все,
— Матусю, в мене буде ще дитинка. — Ох, донечко, що ж ти не оберігалася, з двома маленькими дітлахами і так важко, а тут ще одне немовля з’явиться, – сплеснула руками Надія. — Мамо, це наша сім’я і наше рішення, а ти не лізь зі своїми порадами, – відповіла Світлана
Життєві історії 0
Надія і Георгій прожили душа в душу разом тридцять два роки. Познайомилися вони ще в студентські часи, Георгій закохався безмежно в тонку, тендітну Надійку, і вже на другому
«Ось потрібні були їй ці квіти! Навіть банку дістала. Не сказати, щоб не розумна. Мрійниця, мабуть. Такі, як вона, вічно на принца чекають», – думав Олег, похмуро розглядаючи сусідку
Життєві історії 0
Олена метушливо просувалася до свого купе. В руках у неї були важкі сумки, але це, здавалося, її зовсім не турбувало. Обличчя її буквально сяяло від щастя. А через
– Марія Іванівно, – звернувся до неї Владислав Петрович. – У мене за десять хвилин ходьби звідси знаходиться квартира тещі. Тещу днями ми із дружиною до себе забрали. Якщо вас не бентежить моя пропозиція, ми можемо подрімати там
Життєві історії 0
Владислав Петрович вирушав у чергове відрядження. Дружина допомогла зібрати йому речі в дорожню валізу. Після цього Владислав Петрович викликав таксі. За десять хвилин таксі стояло біля під’їзду. До
Ніна кинула лопату і забула про сніг. Брат вдень прийде та почистить. Вдома вона зателефонувала до лікарні, їй повідомили, що її найкраща подруга в палаті, стан важкий
Життєві історії 0
Ніна Федорівна прокинулася рано. Виглянула у віконце. Надворі ще темно. Снігу за ніч багато випало. І він все падає і падає. – Ох, як набрид цей сніг, –
– Ти мою думку знаєш! – гукнула їй вслід мама. – Вийшла заміж – живи з чоловіком! Добре, що батька немає вдома, він ще нічого про твої витівки не знає
Життєві історії 0
– Мамо, я в тебе тиждень поживу? – На порозі квартири Олени Борисівни стояла її дочка Оля. – В сенсі поживеш? А як же Вадим? Вадим – це
– Все, моє життя у великому місті закінчилося. Доведеться повертатись у рідні краї. Колишня попросила звільнити її квартиру, фірма закрилася, тож ні роботи, ні житла
Життєві історії 0
Аліні подзвонила її давня знайома Наталя. Подругами вони не були, але знайомі були вже років п’ять, відколи Аліна прийшла до неї вперше на масаж. Її Аліні рекомендували у
– О, а ось і ціла петиція, про образу Юлі, – посміхнулася Аліна, побачивши значок повідомлення. – Ну, почитаємо, в чому я цього разу завинила
Життєві історії 0
П’ять пропущених дзвінків. П’ять! І це за якихось п’ятнадцять хвилин, які Аліна провела у ванній кімнаті. І, як завжди, всі дзвінки були від однієї людини. – Зараз ще
– Ось наша кімната. Ось ванна кімната. В ту кімнату заходити не будемо, там живе моя колишня, ви щойно з нею познайомилися, і мій син. А ось і він! Дмитрик, привітайся з тіткою Лілею
Життєві історії 0
Віра з сином вечеряла, коли відкрилися вхідні двері. У коридорі почулася метушня і голос колишнього чоловіка: – Проходь, не соромся. Почувайся як удома, – говорив комусь чоловік. Віра

You cannot copy content of this page