Життєві історії

Ми прожили разом 15 років. Було всяке: радощі, сварки, сміх, втома. Двоє дітей, спільний побут, плани на майбутнє. До цього моменту я жодного разу не зазирав у її

– А наш татусь — зрадник! – вигукнула Єва, вбігаючи до мами в кімнату. – Єво, як ти таке кажеш? – обурено спитала Аліна. – Це ж наш

— Там такий тип, що нічого не залишиться ні моєму братові, ні сестрі, — ділиться своїми думками Вероніка. — Він після мами вже двічі одружений був, дітей там

— Я повернулася, — мило посміхнулася колишня дружина. Вона майже не змінилася, і очима виблискувала так само весело, тільки Микиту це тепер зовсім не зворушувало. — Радий за

— Пиши відмову від спадщини і забирайся звідси, ця квартира моя, — кричала свекруха Ларисі. Вранці Лариса прокинулася від моторошного гуркоту в передпокої. Перелякана, вона вибігла з кімнати,

— Галю, скажи мені, це правда?! — репетував він на всю хату так, що, мабуть, було чути й на вулиці. Його голос тремтів від люті. Галина була в

Наше життя з чоловіком було схоже на ілюстрацію з глянцевого журналу. Розкішний двоповерховий будинок із панорамними вікнами, наче з фільму. Обидва ми мали престижну роботу, де нас поважали.

Сьогодні хочеться поділитися однією життєвою історією, яка змушує задуматися. Пані Надія, а саме так звати нашу героїню, розповіла про свій непростий шлях, що стався багато років тому. ***

— Не чекали такого, що й казати, — сумно зітхає Ірина Олегівна. — Я — то ще нічого, я в державній клініці лікуюся, особливих проблем поки немає. А

— Ми що, дарма дітей скільки завели? — голосно обурювалася Ліда. — Світлано, я не розумію… Ти що, відмовляєш нам у допомозі? Сама, виходить, живеш у будинку, а