Три роки живу з чоловіком, стосунки у нас чудові. Я переїхала до нього з Києва, де я мала стабільне життя, гарну роботу і дорослих дітей, які живуть своїм влаштованим життям, у місто на тепле море. Він далекобійник, періодично без роботи, а я живу тут перший рік, не працюю, бо за домом та городом треба доглядати, і роботи по господарству багато, і так ледве все встигаю.
Чоловік удома буває раз на місяць, так що спілкуюся я переважно з його татом (чудовий дід, доки не починає політичні розмови) та донькою чоловіка. Ось вона і є для мене найсильнішим подразником.
Вона працює, але отримує вкрай мало. На цю зарплату вона завжди має свої плани, за комуналку платить дідусь, продукти купую я і частково дідусь, готую я.
Крім того, його дочка не робить по господарству нічого, якщо попросити, то робить так, що просити більше не хочеться, але в холодильник і каструлі лізе. Без зазріння совісті і з’їдає не все поспіль, а те, що смачніше (важить 110 кг).
Натяки на те, що ми з чоловіком теж хочемо заощаджувати його нестабільну зарплату, не чує зовсім. Як, не образивши і остаточно з нею не посварившись, дохідливо пояснити, що дорослій жінці 26 років настав час злізти з чужої шиї?
На неї мені начхати, в принципі, нехай зі своїм життям робить що хоче. Але сваритися через неї з чоловіком у мої плани не входить.
