– Гаріку, ти нічого мені сказати не хочеш? – Галина вперла руки в могутні боки і недобро примружилася.
Гарік занервував: кволе тільце, щойно прикрите майкою, вкрилося мурашками, голова мимоволі втиснулася в плечі, очі забігали.
– Про що ти, Галю? – він подерся на табуретці, а потім зібравши волю в кулак, подивився на дружину.
«У чому я винен цього разу? Чим вона знову незадоволена? Ні, не згадаю…» – заметалися в черепній коробці полохливі думки.
Галя явно чекала на визнання… А він не міг зрозуміти, якого!
****
Георгій та Галя познайомилися на роботі. У нього тоді тільки-но померла мама… Гарік відчував себе маленьким і загубленим, незважаючи на свої сорок років.
Складання замовлень не йшло. Гарік вивчав накладну, але ледве відривав від неї очі, відразу забував, що треба покласти, куди й скільки. Хотілося заплакати, напитися і поскаржитися комусь на своє спорожніле життя.
«Дарма я свого часу дружиною не обзавівся! Було б з ким зараз бути», – журився Гарік сам собі. Але при мамі мати дружину було зовсім неможливо.
Гарік пробував, і щоразу все закінчувалося однаково – мама критикувала нечисленних подруг сина і обіцяла, що вона кістками ляже, а «цих непотрібних дівчат» до Гаріка не підпустить. Згодом він упокорився, та й роки брали своє.
Гарік і в молодості не був мужнім красенем, а з роками, так і зовсім перетворився на бідне непорозуміння, яке насторожено дивилося на світ крізь товсті окуляри. Спілкування з жіночою статтю згодом зійшло нанівець, чим дуже задоволена мама Гаріка.
А потім вона взяла та померла. Серцевий напад прихопив маму на кухні, і швидка допомога приїхала лише для того, щоб констатувати смерть.
Гарік, залишившись на самоті, зовсім не уявляв, як жити далі. Друзів він не мав, подруг тим більше…
Саме в цей складний для нього період на складі з’явилася Галя. Молода, весела, велика. Швидко обзавівшись подружками, вона зовсім несподівано звернула свій погляд на сумного Гаріка.
– Тебе як звати? Ти чого такий похмурий? Новенький, чи що? Втомився? Не впораєшся?! – запитала вона.
Гарік зітхнув, знизав плечима, розвів руками, але нічого не відповів.
– А це наш могутній збирач Георгій! – повідомила Гаріка колега Нінка.
Галя оглянула зверху вниз субтильну постать і запитала:
– Могутній?! Боюся навіть уявити, як виглядають звичайні!
– Та гаразд, ти на вигляд не суди. Він дрібний, але жвавий! Просто зараз він трохи не у формі. Трагедія у людини…
Георгій з докором подивився на балакучу Нінку, потім на Галю і відвернувся.
– Та ти не ображайся… Я ж не хотіла образити! Просто ти такий загублений. Я думала, новенький, як я. А що в тебе за трагедія? – Галя не відставала.
– Мама померла. Нещодавно… – відповів Гарік не повертаючись.
– Співчуваю…
А потім його несподівано обняли за плечі, притиснули до м’якого боку… Гарік хотів вирватися, але передумав. Йому раптом стало спокійно та затишно.
– Ти виговори. А хочеш – поплач. Це дурість, що чоловіки не плачуть. Усі плачуть – інколи це корисно. Допомагає вийти горю назовні. Хочеш, підемо на лавці посидимо, помовчимо? – тим часом шепотіла Галя йому на вухо.
Гарік вдячно кивнув, і вони пішли в куточок на облізлу лавочку.
***
З того часу вони не розлучалися. Гарік потихеньку закохувався і сам не вірив, що таке можливе. Галя відповідала йому взаємністю.
Їхня пара виглядала дуже колоритно: висока, огрядна, галаслива Галина і маленький, худенький, мовчазний Георгій. Чоловіки дивувалися мовчки, жінки робили припущення, що об’єднує цих двох.
– Галю, поясни мені, ну ось що ти знайшла в цьому задихліку? Всім дуже цікаво! – якось не витримала Нінка. – Він же старший за тебе років на десять, худенький, очкастенький, забитий якийсь… Працює добре, це так! Та й квартира від матусі залишилася! Ти, може, через квартиру?
– Не мали нісенітниці! Я й сама ніби не бездомна! – відповіла Галя. – Пліткарки ви! Гарік – людина хороша, увагою не розбещений, слухати вміє, жіночу красу цінує! Набридли вже чоловіки, які тільки від себе в захваті. Хочу, щоб мій чоловік був у захваті лише від мене!
– Ну гаразд, гаразд… – пішла Нінка. – Просто аж надто ви різні. Ось наші й дивуються.
– Роботою краще займіться, аніж чуже життя мусолити! – відповіла Галина.
Більше з питаннями ніхто не чіплявся, а невдовзі й зовсім звикли до дивної пари.
***
Тому, коли Галина та Георгій одружилися, ніхто навіть не здивувався. Привітали, випили за щасливе сімейне життя та конвертик подарували з грошима.
Вдома молоді теж весілля не святкували – не було з ким. Гаріка мама вирушила у найкращий світ, а свою Галя звати відмовилася.
– Не хочу. Чужі ми хоч і в одній квартирі живемо! – тільки й сказала вона.
Гарік не наполягав. Сімейне життя побігло, залишаючи місяць за місяцем. І спершу в родині Гаріка та Галі все було чудово. Поки одного разу Галя не показала свою круту вдачу.
Того дня вона страшенно втомилася на роботі – замовлень було багато, та ще й новий начальник мотав нерви. А ввечері не витримала…
– Гаріку, ти чого це на шию мені сісти вирішив і ніжки свої тонкі звісити?! – гаркнула Галя, жбурнувши намилену тарілку в раковину. На всі боки бризнули уламки. – Розсівся він тут! Я, між іншим, теж із роботи! Теж маю право відпочити.
Гарік витягнувся в струнку на табуретці і злякано глянув на дружину через товсті окуляри.
– Ну? Дивитись будеш чи допоможеш?!
Гарік мовчки підвівся і підійшов до раковини.
– Ось! Тарілку через тебе гарну розбила! Забирай, домивай, а я піду полежу!
Залишивши очманілого чоловіка серед уламків і бризок, Галя зникла в кімнаті.
– Що це було? – думав Гарік, – Ця фурія моя дружина? Не вірю!
Коли настав час лягати в ліжко, він з побоюванням прослизнув у спальню. Галя хропла на своїй половині ліжка. Гарік акуратно примостився на краєчку і довго не міг заснути.
Вранці дружина зустріла його сніданком, винною усмішкою та вибаченнями.
– Вибач, Гаріку. Не знаю, яка муха цеце мене вкусила! Накотило ось, просто стриматися не могла!
– І чого раптом? – небезпечно поцікавився Гарік.
– Не знаю. Буває в мене таке зрідка… Але ти не думай, я тебе все одно кохаю. Адже скільки прожили, навіть не сварячись.
Здавалося, Галя зараз заплаче. Гарік повздихав, але дружину він теж кохав, тому, звичайно, вибачив.
***
Другий епізод стався за півтора місяці.
– Гаріку, тебе що, мама не навчила чужої праці цінувати? Я тільки підлоги намила, а ти в черевиках на кухню лізеш!
Гарік підскочив від її крику, а ще через те, що мокра ганчірка прогулялася нижче спини. Він глянув на дружину. Галя стояла червона і зла, очі буравили чоловіка, могутні груди важко здіймалися, розтягуючи легковажні квіточки на футболці.
«Знову?! – подумав Гарік. – Та що це таке! Адже обіцяла, що таке в неї буває зрідка! А раз на місяць – це зовсім не рідко! Він слухняно зняв черевики, поставив їх і ображено пішов у кімнату.
За годину двері рипнули, і в щілину просунулося винне обличчя дружини.
– Гаріку… Я розумію, ти образився. Ну, може, все-таки пробачиш? Я розумію, що поводилася як гібрид базарної баби, фурії та мегери… І мені дуже соромно.
Гарік відвернувся, нехай Галина помучиться. Але вона сіла поруч, обняла за плечі і почала шепотіти на вухо вибачення, обіцянки, потихеньку перейшовши до різних приємних дурниць. Коротше, Гарік здався.
***
Третій рецидив мало не закінчився розлученням. Гарік, хоч і звик до тоталітарного маминого режиму, але вона хоч руку на нього ніколи не піднімала. А ось Галя… Вона перейшла межу.
Через що дружина зчинила крик, Гарік навіть не запам’ятав. Знову через якусь нісенітницю. Але на цей раз Георгій вирішив дати відсіч.
– Я не дозволю на мене кричати! – пискнув він, як йому здавалося, глянув на дружину.
Щоправда, він дивився недовго. Дзвінкий ляпас змусив голову дернутися. Ніс Гаріка ледь не зустрівся зі столом, у вухах задзвеніло. Від болю та образи з очей ледь не бризнули сльози.
І Гарік, щоб уникнути ганьби, втік до спальні. Там він довго лежав на ліжку, втупившись у стінку і обіцяючи собі, що цього разу точно не пробачить дружині.
Але знову вибачив. Галя, опам’ятавшись, так благала, плакала і обіцяла відтепер пити заспокійливе, що Гарік здався.
***
Кілька місяців вони жили щасливо. Галина, ніби вибачаючись, ходила навколо чоловіка навшпиньки. Це було досить важко за її габаритної фігури, але вона справлялася.
Вона не підвищувала голос, навіть коли Гарік на це цілком заслуговував, і була сама чарівність. Але коли Георгій вже остаточно заспокоївся, стався черговий спалах.
***
Він сидів і умиротворено снідав перед роботою. Галина копошилась у кімнаті. Коли вона з’явилася на кухні, Гарік одразу зрозумів: почалося!
– Ти мені нічого сказати не хочеш? – жінка вперла руки в могутні боки і примружилася.
Гарік занервував. Він навіть не підозрював, що саме хоче від нього почути Галина. Начебто ні в чому не завинив, але кволе тіло спітніло під майкою, очі забігали, а голова втиснулася в плечі.
– Про що ти?
Дружина чекала. А він не розумів, у чому винен.
– Ти якого дідька копався в шафі і взяв мої гроші?! – кулак Галини врізався в стіл, підстрибнула чашка на блюдце, задзвеніла ложечка.
Гарік спочатку зблід, а потім його запалі щоки налилися фарбою.
– Ти мене у крадіжці звинувачуєш? Мене? – Гарік підвівся з-за столу.
Незважаючи на худі ноги, що стирчать із синіх сімейних трусів і на велику майку, виглядав він дуже грізно. Галя навіть на хвилину замовкла.
– Мене багато в чому можна звинуватити! Наприклад, у тому, що я розмазня і мене ображає дружина. А ще в тому, що я невдаха, яка прожила все життя з мамою! Та чи мало ще в чому! Але я ніколи не брав чужого! – відповів Гарік. Голос його цього разу не підбив. – Я навіть не знав, що ти маєш заначку!
– Була! Тепер її нема! – не здавалася Галя.
– Давай розлучатися… – Жора здувся. Він не вмів довго сваритися. – Грошей я не брав! Чим довести не знаю. А зараз мені на роботу час.
Гарік пішов. Галя сьогодні була вихідною. І щоб хоч якось заспокоїтися, вона почала перебирати речі в шафі, з якої незрозумілим чином зникла її заначка.
«Не брав? А хто тоді? Бо ж сюрприз йому хотіла зробити! До моря з чоловіком з’їздити! Провину загладити! Ех, на карті треба було збирати. А я все по-старому – у конвертику!» – думала Галя, перетрушуючи білизну. І раптом з однієї наволочки випав білий конверт. Галя підняла його, зазирнула всередину, перерахувала купюри. А потім сіла на ліжко і розплакалася…
***
Після роботи повертатися додому Гаріку абсолютно не хотілося. Він погуляв вулицями, посидів у кафе і навіть випив для хоробрості. Але подітися не було куди. Друзів, до яких можна попроситися на ніч не було.
Пізно ввечері він підійшов до дверей своєї квартири. “Може, Галина поїхала після сварки?” – розмірковував Гарік, копирсаючись ключем у замку. На кухні горіло світло.
– Гаріку, ти можеш мене не пробачати! Я така винна перед тобою, що слів немає, – Галя дивилася на чоловіка почервонілими очима. – Гроші я знайшла. Я ж нам на відпустку біля моря збирала. Але тепер розумію, що краще їх витратити на психотерапевта.
Георгій похмуро мовчав.
– Я знаю, всі звинувачують у своїх проблемах тяжке дитинство. Так ось, я не оригінальна. Мама мене лупцювала за будь-яку провину. Коли я подорослішала, почала їй відсіч давати. Але ще тоді помітила, що зупинитися іноді не можу.
– Темніє в очах, і така лють накочує! Мати мене дошкуляти перестала. Жили з нею, як сусіди. Наші хороми не дуже розміняєш… Згодом начебто легше стало. Думала зовсім відпустило. Але як бачиш, ні.
Суперечливі почуття боролися в душі Гаріка. З одного боку, дружину він кохає, і вона його начебто теж… Але, з іншого боку, раптом лікування не допоможе? Він не готовий ходити все життя битим. А раптом ще й діти будуть. Галя молода.
– Даси останній шанс? Чи йти мені? – ніби прочитавши його думки, спитала Галя.
– Дам! Тільки ти вже лікуйся.
Галина кивнула, змахнула сльозинку з кінчика носа, підійшла і обійняла чоловіка.
***
Психотерапевт Галині попався добрий. Та й сама Галя дуже намагалася впоратися з гнівом. Була, звісно, пара зривів. Але досить невинних.
Гарік дуже підтримував дружину. Тепер їхнє життя нічим не відрізняється від життя будь-якої щасливої родини. І вони навіть задумалися про дитину. Обидва цілком щасливі.
