Гроші на свою першу квартиру ми із чоловіком збирали довго. Працювали, не покладаючи рук і без відпочинку, у всьому собі відмовляли та економили, але все ж таки зважилися влізти в кредит.
Довго обирали забудовника, порівнювали ціни, їздили об’єктами та читали відгуки в інтернеті, поки, нарешті, обрали. Але проблеми виникли там, де ми їх зовсім не чекали.
Ні, будинок здали вчасно, нічого доплачувати нас не просили, батареї, проводка та труби були на своїх місцях, ліфт та домофон працював, а територія навколо була охайна і регулярно прибиралася. Так що після невеликого ремонту, який привів наше нове сімейне гніздо якщо не в комфортний, то в житловий стан, ми, розпрощавшись із господарем нашої старої орендованої квартири, нарешті переїхали і почали потроху обживатися.
Ми були готові до того, що в будинку ще кілька років буде безперервний ремонт, оскільки не всі сусіди (та й ми самі) можуть зібрати гроші на все відразу і дороблятимуть і покращуватимуть планування в міру появи часу, бажання та коштів.
Будівельне сміття, зламані негабаритними вантажами ліфти і звук дриля і лайка виконроба вранці за сусідньою стіною – від цього в новобудові нікуди не подітися. Але чого ми не врахували, так це некомфортного для нас середовища навколо будинку, особливостей обраного нами району.
Не те щоб ми не аналізували район на відповідність нашим уявленням про комфортне проживання, але врахували не всі. З небезпечною обстановкою, близькістю супермаркетів, шкіл, ринків та банків, наявністю адекватного вуличного освітлення та транспортних розв’язок, на що рекомендують звертати увагу збірки порад новоселам, все було гаразд. Але є, як то кажуть, нюанси.
Вікна нашої квартири, яка знаходиться на 4-му поверсі, виходять саме на великий дитячий майданчик. Оскільки житловий комплекс складається з восьми немаленьких «свічок», на цьому майданчику завжди безліч народу, половина з яких через вік і нестачу виховання просто не можуть вести себе тихо.
Тому відкрити вікна можна хіба глибокої ночі, інакше від пронизливого дитячого вереску не можна не те що спати, але навіть спокійно дивитися телевізор – вуха закладає. Я, звичайно, люблю дітей та ми з чоловіком плануємо завести своїх через рік-другий, але всьому ж є межа.
Лаятися, звісно, марно, оскільки матусь навколо занадто багато, та й поводяться вони далеко не завжди миролюбно, навіть якщо дуже чемно попросити поводитися тихіше. До цього ми жили в квартирі з вікнами на гучний проспект – це було на порядок тихіше.
Другий момент – церква. Не знаю, хто вирішив, що трансляція з динаміків дзвону по 3 рази на день підвищує духовність у спальному районі, але я б дуже хотіла подивитися цій людині у вічі. Напевно, це такий сучасний релігійний маркетинг, коли багато шуму має залучати багато парафіян, які куплять багато свічок, бо на потужні стовпчики попи явно не поскупилися – наш подвійний склопакет не рятує.
Я не відношу себе до невірян, тим більше до войовничих, але до цієї церкви нізащо не піду принципово. Ці два моменти, невраховані при купівлі житла, засмучують нас із чоловіком настільки, що ми всерйоз обговорюємо продаж квартири та переїзд у тихіше місце, як тільки повністю виплатимо борг перед банком.
Живемо ми тут уже п’ятий місяць і все ніяк не звикнемо, тож ситуація навряд чи зміниться на краще. Тому наполегливо рекомендую всім потенційним новоселам звертати увагу на всі дрібниці та особливості району, в якому вам доведеться жити довгі роки, оскільки саме ці дрібниці можуть стати причиною постійного нервування і головного болю.
