У мене чоловік зараз на захисті нашої країни, свекруха приїхала допомагати поратися з дитиною (2 міс) чоловік попросив її.
Хоча я сама непогано справляюся, і дуже хотіла б навчатися бути мамою самостійно, без зайвих порад. Свекруха почала одразу себе вести так, що я пошкодувала, що погодилася на цей приїзд.
Дитина спить у ліжечку, вона візьме його на руки та ходить по кімнаті. Не розумію, от навіщо чіпати дитину яка спить, тим паче, що я її так довго вкладала?
Або коли я годую сина, вона сидить поряд і дивиться, мені дуже не зручно і ніяково, це все-таки дуже особиста річ. Дитину з рук не спускає, а як потім робити домашні справи, якщо дитина ручна?
Вона вже його привчила до рук. Весь мій догляд за малюком супроводжується її коментарем: “А я ось так Андрійка купала”, “Ой, а я синочка не вдягала в синтетику”, “Ой, у тебе малюк довго спить”, “А я не так годувала свого, треба ось так”. В мене вже просто не витримують нерви. Можливо, мій материнський інстинкт мені самій підкаже як це правильно робити.
Йдемо на прогулянку, то коляску котить тільки вона, мені навіть не дає і все гойдає малюка, та постійно заглядає йому в обличчя, хоча він міцно спить і все нормально там.
Як же я чекаю чоловіка! Я розумію, що його мама хоче як краще і допомогти, але мені не подобається, що вона мене вчить, я все роблю правильно. А якщо щось і не так, то це тільки моє життя. І як я маю навчитися коли мені не дають робити елементарні речі?
Але вона цього не хоче усвідомлювати. Зараз пишу сюди, поки малюк солодко спить, а вона крадеться його колихати. Кажу “Мамо, йдіть також відпочиньте, у нас все добре”, але це відразу сприймається як образа. І починаються дзвінки зі скаргами моєму чоловікові, якому й так зараз не солодко.
Ще я так сумую за чоловіком, просто до сліз. Я хочу його обняти, поцілувати. І виховувати нашу дитину тільки удвох. Милий мій, як він там…
