Віталік познайомився з Катькою випадково. Ну, не зовсім випадково — він її затопив. Вранці у суботу зірвав кран у ванній та марно намагався прикрутити назад.
Задзвенів дзвінок, у двері почали бити. Схожий на мокру курку, Віталік поплескав по залитій підлозі відчиняти.
— Ти мене затопив!
Катька була гарна в гніві, копиця рудого волосся, палаючі очі, а в руці туфля, якою вона стукала в двері.
— Ага, — Віталік скорботно зітхнув і продемонстрував відірваний кран.
— Хай йому дідько!
Катька відібрала в нього залізяку, відсунула вбік і, розбризкуючи воду, пішла у ванну.
— Що встав? — крикнула вона, перекриваючи стояк. — Збирай воду швидше!
Віталік повзав коридором з відром і ганчіркою, а Катька гриміла ключами, сердито лаючись напівголосно.
— Все, полагодила я твій кран.
Катька вийшла з ванної і дивилася на хлопця, що повзав на підлозі.
— Де ти крани навчилася лагодити?
— Я — дочка слюсаря шостого розряду.
Віталік дивився знизу нагору на рятівницю дуже задумливим поглядом. Вона помітила погляд на мокру футболку, що прилипла до тіла, і хмикнула.
— Сьогодні ввечері, рівно о шостій, чекаю на тебе з квітами. Зводиш мене кудись як вибачення за потоп.
І, пошкрябавши хлопця по маківці, пішла.
Пізно ввечері, коли Віталік нарешті зважився на поцілунок, Катька запитала:
— А ти хто за фахом?
— Я це… Піаніст.
— Зрозуміло. А де рояль твій?
— У мене піаніно. Все ніяк не перевезу, воно важке.
— Вантажників наймемо. Його потім налаштувати треба буде, нагадай мені.
— Ти й налаштовувати можеш?
— Любий, я — дочка слюсаря шостого розряду! І не таке вмію…
Більше цього вечора вони музичні інструменти не обговорювали. А Віталік довгі роки дякував за той зламаний кран. І тільки зітхав, коли в нього забирали молоток і просили зіграти щось веселе, поки дружина повісить нову поличку.
