— Ти що наробила? – верещала свекруха. – У мене через три дні ювілей, як я в такому вигляді перед гостями покажуся? Андрію! Андрію, негайно йди сюди! Дивись, що зробила твоя дружина! Вона мене понівечила! Тепер що з цим робити? Вижени її негайно!
Ксенія мріяла про доньку. Їй хотілося заплітати косички, купувати гарне вбрання.
Коли Ксюша дізналася про те, що в них з Андрієм буде дівчинка, її щастю не було меж. Доньку називали Лією. Дівчинка зʼявилася, вже як для маляти, з довгим чорним волоссям.
Подружжя після появи дитини планувало щонайменше рік жити разом із матір’ю Андрія.
Єлизавета В’ячеславівна була проти, але синові жодних претензій не висловлювала. Вона боялася, що запальний Андрій розлютиться і перестане з нею спілкуватися.
Були такі прецеденти. Уже кілька разів конфлікти між сином і матір’ю виникали через Ксенію.
Єлизавета В’ячеславівна, яка все життя пропрацювала на керівній посаді, вимагала від невістки підпорядкування, але Ксюша прогинатися під свекруху тільки тому, що вона – свекруха, не збиралася.
Найбільше діставалося невістці під час її цікавого положення:
— Припини стільки їсти, – говорила невістці свекруха, – ти за цей період наїси кілограм тридцять! Такими темпами позбуватися їх будеш щонайменше кілька років! Як жити то далі будеш із зайвою вагою?
— Як-небудь, – безтурботно відповідала Ксенія, – багато жінок годуючи грудьми, стрімко худнуть. Я сподіваюся, що мені вдасться швидко прийти у форму.
— Та звісно, – скривилася свекруха, – я бачила твоїх найближчих родичів, тому сміливо можу сказати, що генетика в тебе погана.
За пару місяців схуднути не вийде. Зараз потрібно про свою фігуру починати думати!
— Мамо, – втручався Андрій у сварку, що розгоралася, – тобі що, їжі для Ксюші шкода?
— Мені не їжі шкода, мені тебе шкода! Як ти будеш жити з товстою дружиною? Покохав красиву, струнку, а виявилося…
— Мамо, що за стереотипи? – ставав на захист дружини Андрій. – Я Ксюшу будь-якою буду любити! Зайва вага на стосунки ніяк не впливає.
— Це ти зараз так говориш, – говорила Єлизавета В’ячеславівна, – подивимося, як після появи дитини заспіваєш!
Ксенія із задоволенням би пішла жити окремо, але можливості поки що такої не було.
Подружжя ще після весілля придбало квартиру на етапі будівництва. Будинок в експлуатацію ще не був зданий, забудовник обіцяв за два-три місяці всім власникам вручити ключі.
У квартирі ще потрібно було робити ремонт, тому мріяти ще мінімум рік про переїзд і не варто було.
Ксенія після виписки вже з малюком повернулася у квартиру свекрухи й одразу ж засмутилася: дитячий куточок, любовно створений руками Ксюші, Єлизавета В’ячеславівна переробила.
Свекруха невістці пояснила:
— До чого ці малюнки на стінах, ще й такі кострубаті? Ти, Ксюшо, якщо не вмієш робити – не берися! Дитині абсолютно без різниці, в кімнаті з якими шпалерами лежати. Ви тут свої порядки наведете, з’їдете у квартиру, коли та буде готова, а мені ремонт робити! Малюнки твої я заклеїла, килимок білий, який ти біля ліжечка дитячого постелила, викинула. Він тільки бруд збиратиме. Судячи з того, що прибирати ти не дуже любиш, дитина буде дихати пилом постійно. До речі, ніяких м’яких іграшок – у них теж збирається всяка зараза. Соску не давати, щоб не псувати прикус. Що ще… А, купати обов’язково в солоній воді, ніякого мила!
Ксенія відчайдушно боролася зі свекрухою за право бути матір’ю. Єлизаветі В’ячеславівні вона часто говорила:
— Я, звичайно, вам вдячна за поради, але дозвольте мені самій вирішувати, як дитину годувати, купати й одягати. У вас, Єлизавета В’ячеславівна, трохи застаріле уявлення про материнство.
Звичайно, Андрію ж майже тридцять п’ять. Стільки років минуло.
— Я краще знаю, – злилася Єлизавета В’ячеславівна, – у материнства, як ти висловилася, немає терміну давності, поради мої ніколи актуальності не втратять! Слухай мене, Ксюшо, і буде тобі щастя.
Андрій теж матір часто відсмикував, що Єлизавету В’ячеславівну дуже ображало:
— Я не зрозумію, синку, відколи моя думка для тебе перестала бути авторитетною? Ти теж, як Ксенія, вважаєш, що я лізу не у свою справу?
— Мамо, будь ласка, дай нам побути батьками! Знадобиться твоя допомога, ми обов’язково її в тебе попросимо. Не потрібно думку свою нав’язувати. Ксюша – мати, і вона сама знає, що для нашої дочки краще!
До півроку Лії, Єлизавета В’ячеславівна стала заводити розмову про стрижку:
— До року дитину обов’язково потрібно поголити налисо!
— Навіщо? – здивувалася Ксюша
— Так годиться, – відповідала Єлизавета В’ячеславівна, – щоб волосся в дитини виросло міцним, красивим.
— Воно й так гарне. Подивіться, яке густе. Ще зовсім трохи, і можна буде косичку заплітати.
Волосся у малятка дійсно було розкішне – чорне, як смола, кучеряве, росло дуже швидко. Ксенія не могла дочекатися моменту, коли зробить доньці перший бант. А Єлизавета В’ячеславівна продовжувала гнути свою лінію.
З ремонтом у власній квартирі вдалося впоратися раніше, Андрій і Ксенія з’їхали з квартири Єлизавети В’ячеславівни і нарешті зажили самостійно. Свекруха в гості навідувалася часто і продовжувала критикувати невістку. То пледи, якими заправлені ліжка, до інтер’єру не пасують, то штори негарні, то дитина занадто кошлата.
З приводу волосся Лії у Єлизавети В’ячеславівни начебто був окремий пунктик:
— Ксенія, їй через три тижні виповниться рік. Її потрібно поголити наголо!
— По-перше, Єлизавета В’ячеславівна, я десь читала, що стрижуть дітей навпаки, після року. А по-друге, це не обов’язково. Хтось у цю прикмету не вірить і нічого поганого з ними не трапляється.
— І мене, і тебе, і Андрія – всіх голили, – злилася Єлизавета В’ячеславівна, – тобі що, складно дитину до перукаря відвезти? Та навіть везти нікуди не треба, машинку купити і все!
Ксенія сподівалася, що її свекруха все ж таки проявить розсудливість і залишить маленьку Лію в спокої.
Хоча передчуття чогось нехорошого, жінку не покидало. Їй здавалося, що Єлизавета В’ячеславівна щось задумала, і інтуїція Ксюшу не підвела.
Ксенія збиралася на ювілей свекрухи. Хотілося мати пристойний вигляд, тому жінка записалася до перукаря і на манікюр. Торжество мало відбутися в неділю, і в суботу вранці Ксюша зателефонувала свекрусі:
— Єлизавета В’ячеславівна, добридень. Ви сьогодні вільні?
— У принципі, так. А що?
— Не могли б ви кілька годин із Лією посидіти? Я на фарбування записалася, і ще хотіла нігті в порядок привести.
— Що, послухалася моєї поради? – з’їхидничала Єлизавета В’ячеславівна, – вирішила все-таки собою зайнятися?
Ксенія зробила вигляд, що нічого не помітила і продовжила:
— Їжу для Лії я із собою привезу, не хвилюйтеся, вам нічого готувати не доведеться. Можете, якщо з’явиться таке бажання, з нею погуляти. Візочок теж, якщо необхідно, привезу.
— Посиджу з дитиною, так уже й бути, але за відповідну послугу! Наведеш порядок у мене в квартирі. Учора в мене весь день боліла голова, з ліжка встати не могла, нічого не робила.
— Добре, – погодилася Ксенія, – домовилися!
Ксюша привезла доньку до свекрухи, дала кілька рекомендацій Єлизаветі В’ячеславівні і поїхала в перукарню.
Щойно Ксенія сіла в крісло, в душі в неї здійнялася хвиля страху. Чомусь з’явилося занепокоєння. Жінка не розуміла, про що хоче попередити її інтуїція.
У перервах кілька разів вона телефонувала свекрусі, і Єлизавета В’ячеславівна Ксенію заспокоювала:
— Усе нормально, Лія поїла, зараз грається. Можливо, трохи пізніше підемо прогуляємося.
Недобре передчуття Ксенію не покидало, вона зателефонувала чоловікові і попросила:
— Андрюш, ти можеш ненадовго вирватися з роботи?
— Так, зараз клієнтів немає, тиша. А що трапилося?
— З’їзди, будь ласка, до своєї мами. Я зараз у перукарні сиджу, з фарбуванням уже закінчують. Лію я залишила в неї. Якось гидко на душі, не можу зрозуміти, чому.
— Та годі тобі, – засміявся Андрій, – просто ви з Лією до сьогоднішнього дня ніколи надовго не розлучалися, тому, напевно, ти і переживаєш.
— Може бути. Але виконай усе ж таки моє прохання, не можу знайти собі місця.
Андрій пообіцяв, що до матері з’їздить і потім передзвонить. Минула година, але дзвінка від чоловіка вона так і не дочекалася. Ксенія набрала його номер сама.
Андрій слухавки не брав довго:
— Чому не передзвонюєш? – накинулася на чоловіка Ксенія. – Ти що, не поїхав?
— Поїхав, – відповів Андрій таким тоном, що у Ксюші всередині все похололо.
— Кажи, що сталося. Негайно кажи!
— Ксюш, ти тільки, будь ласка, не засмучуйся. Нічого страшного не сталося. Мама Лію підстригла.
Усередині в Ксенії все обірвалося: ось так вона і знала!
— Наголо? – одразу запитала Ксюша.
— Угу, під нуль, – відповів Андрій, – ну нічого, виглядає навіть симпатичненько.
На манікюр Ксюша не залишилася, одразу ж після фарбування, до пуття не роздивившись результат, жінка рвонула додому до свекрухи.
План помсти в голові Ксенії визрів одразу. Залишати без уваги витівку свекрухи вона не збиралася.
Єлизавета В’ячеславівна виглядала задоволеною. Свекруха, тримаючи лису онуку на руках, щасливо посміхалася:
— Ну ось, тепер у Лієчки виросте міцне волосся, таке ж як у бабусі. Так, моя красуне? Косу будеш носити довгу, до попереку!
Скандалів Ксенія свекрусі закочувати не стала, вона посміхнулася їй у відповідь і запитала:
— Давайте я прибирання почну? Часу не так багато, мені потрібно ще й у себе вдома порядок навести.
Єлизавета В’ячеславівна на таку реакцію зовсім не розраховувала, задоволена посмішка тут же сповзла з її обличчя.
Свекруха думала, що невістка влаштує їй скандал, а Ксенія, навпаки, здавалася умиротвореною.
Ксюша роззулася і відразу ж попрямувала на кухню. Там вона одягла фартух і відчинила шухляду, у якій зберігалися столові прибори.
— Японський, – подумала жінка, крутячи в руках важкий ніж, – гострий, напевно. Зараз ми це й перевіримо.
Ксюша покликала свекруху:
— Єлизавета В’ячеславівна, можна вас на хвилинку? Скажіть, будь ласка, ось цю стільницю яким засобом протерти потрібно?
Свекруха передала онуку синові й пішла на поклик. Дочекавшись, поки Єлизавета В’ячеславівна повернеться до неї спиною, Ксенія вчепилася у волосся ненависної свекрухи і смикнула його на себе.
Поки Єлизавета В’ячеславівна тріпотіла і намагалася вирватися, Ксюша відрізала її косу під корінь:
— Треба ж, як вам личить, – з’їхидничала невістка, кидаючи під ноги очманілій свекрусі її косу. На своєму ювілеї ви своєю красою всіх затьмарите! З прибиранням розберетеся як-небудь самі. Мені ніколи.
Єлизавета В’ячеславівна заверещала…
На крик прибіг Андрій. Чоловікові довелося розтягувати по різних кутках розлючених жінок.
— Ноги щоб твоєї більше в моєму домі не було, – кричала свекруха.
— Та не дуже і хотілося, – відповіла Ксенія, забрала дитину і поїхала.
Андрій на дружину через її витівку не ображався, він став на бік дружини. Єлизавета В’ячеславівна на невістку затаїла образу, тепер вони не спілкуються.
Волосся у маленької Лії виросло – правда, каштанове й абсолютно пряме.
