Ми з Сашком одружилися три роки тому, і спершу все здавалося ідеальним. Його мама, Тамара Іванівна, дуже нам допомогла: подарувала синові квартиру, а мене через свої зв’язки влаштувала на роботу.
Добра компанія, стабільна й доволі висока зарплатня. Я була вдячна, щиро.
Свекруха навіть допомагала з весіллям, обирала квіти, бігала з нами по салонах. Але з часом її турбота стала більше нагадувати контроль.
До того ж, є ще й Сашкова сестра, Катя, яка тільки підсилює постійно напругу у наших відносинах, вічно звинувачуючи мене, що я недостатньо шаную її маму.
У Каті є своя сім’я, чоловік, діти, в житті все влаштовано. Але в неї синдром «старшої» сестри. Здається, і щодо їхньої мами теж.
— Олено, я на межі! — кажу я подрузі, стискаючи кулаки. — Тамара Іванівна знову заявилася вчора без дзвінка! Вривається в нашу квартиру, як до себе додому, і починає «допомагати».
А Катя потім дзвонить і пиляє, що я недостатньо дякую її мамі. Я ледве стримуюся, щоб не зірватися! Так, я розумію, що говорю «наша» квартира, а це не зовсім правильно.
Але якщо вже подарувала житло синові, а він там із законною дружиною облаштувався, то якось треба з цим рахуватися, хіба ні?
Оленка дивиться зі співчуттям, але мовчить, даючи мені виговоритися.
— Приходжу додому після роботи, — продовжую я, — хочу просто впасти на диван і відпочити. А там Тамара Іванівна! Миє посуд, який я залишила на потім, бо мені так зручніше. І одразу:
«Еліночко, чому не прибираєш одразу? Це ж бруд розводити!» Я їй: «Дякую, але я сама розберуся». А вона: «Ой, я ж допомогти хочу!»
Оленко, це не допомога, це нагляд! А потім Катерина дзвонить і вичитує, що я не ціную маминих старань, що я повинна бути поважнішою.
— А Сашко що? — запитує Лена. — Він хоч втручається?
Я фиркнула.
— Сашко? Він тільки руками розводить: «Мамо, не починай». А мені що робити? Я не можу сказати:
«Сашо, твоя мама мене дістала!» Він одразу: «Елінко, вона для нас старається».
А Катя ще підтакує: «Мама стільки для вас робить, а ти навіть не поважаєш її!»
Вчорашній вечір досі перед очима.
Я повернулася додому близько сьомої з сумкою продуктів. Ключ у замку скрипнув, і я відчула недобре — пахло яблучним пирогом Тамари Іванівни, який я не переношу через корицю. Вона стояла біля плити, в моєму фартуху, наспівувала. На столі — її пиріг.
Сашко сидів у вітальні, уткнувшись у телефон.
— Еліночко, ти вдома? — вигукнула свекруха, витираючи руки. — Я пиріг спекла, ви ж, молодь, нічого толком не їсте.
Я стиснула зуби, стримуючи роздратування, і видавила:
— Дякую, Тамара Іванівна, але я хотіла готувати вечерю сама.
Вона відмахнулася:
— Ой, я для вас стараюся! Сашенька любить мій пиріг, правда, синочку?
Сашко кивнув, не відриваючись від телефону. Я відчула, як кров прилила до щік.
Це моя кухня, мій дім, але я була як гостя. А ввечері зателефонувала Катя і додала:
— Еліно, мама старалася, пекла для вас, а ти навіть не посміхнулася! Ти повинна бути поважнішою, вона тобі як мати!
Я стиснула телефон, стримуючись, щоб не нагрубити.
— Катю, я подякувала, — відповіла я. — Але я не просила її приходити і готувати.
— Ти не поважаєш її працю! — обурилася вона. — Мама для вас все робить, а ти тільки огризаєшся!
— Лено, — продовжую я, — я намагаюся бути ввічливою. Але Тамара Іванівна приходить, коли їй заманеться, перевіряє, як я прибираю, готую, перу.
Може зайти в спальню і почати перекладати білизну в шафі! Каже:
«Еліно, так зручніше, я знаю, у мене досвіду більше».
Я ледь не зірвалася! Це наша спальня! Я в цей момент, між іншим, лежу на ліжку! Відпочиваю я!
А Катерина потім знову дзвонить і пиляє: «Ти ображаєш маму, не цінуєш її допомогу!» Я дякую, але мені не потрібна ця «допомога»!
Нещодавно Катя знову зателефонувала. Я мила посуд, коли телефон завібрував. Її ім’я на екрані — і я вже знала, що буде.
— Еліно, — почала вона, — чому ти так з мамою? Вона вчора засмучена прийшла, каже, ти не подякувала за пиріг. Ти повинна поважати її, вона для вас стільки зробила!
Я стиснула губи, щоб не накричати.
— Катю, я подякувала. І за пиріг, і за все. Але я не просила її приходити.
— Вона для вас старається! — обурилася Катя. — Ти розумієш, як їй важко? У неї син, а ти навіть не цінуєш її турботу!
Я глибоко вдихнула.
Катерина завжди захищає матір, ніби я монстр, який не виявляє їй належної пошани.
— Оленко, я не знаю, як бути, — зізнаюся я. — Я люблю чоловіка, але його сім’я мене душить.
Тамара Іванівна приходить, коли захоче, тому що квартира — її подарунок Сашкові.
Вона нагадує: «Еліночко, я для вас старалася, щоб у вас було гніздечко».
Катя звинувачує мене в невдячності.
Я втомилася відбиватися, втомилася свої кордони захищати, втомилася виправдовуватися. Мені що тепер, при появі свекрухи в ноги їй падати чи поясні поклони бити?
Олена хмуриться.
— А ти з Сашком прямо говорила? — запитує вона. — Не натяками, а чесно?
Я зітхаю.
Розмови з Сашком завжди закінчувалися однаково. Я намагалася пояснити, що мені некомфортно, що хочу, щоб його мама дзвонила перед приходом.
Але він знизував плечима:
«Елінко, вона ж мама, не чужа».
Катя одного разу підслухала нашу розмову і потім дзвонила, звинувачуючи мене в тому, що я налаштовую Сашка проти матері. Я не витримала (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) і сказала Сашкові, що почуваюся чужою у своєму домі. Він подивився на мене, ніби я зморозила дурість.
— Я намагалася, Лено, — відповідаю я, відчуваючи, як голос тремтить. — Але він не розуміє. Для нього нормально, що мама приходить, господарює, вчить мене.
І Катерина постійно лізе в наше життя, і вважає, що я повинна мало не на колінах дякувати її мамі за кожен пиріг. Я хочу, щоб це був наш дім. Без її ключів, без її порад.
Вчора, після відходу Тамари Іванівни, я сиділа на кухні. Сашко увійшов, обійняв мене і запитав, чому я насуплена. Я хотіла все викласти, але пробурмотіла: «Втомилася».
Як пояснити, що я втомилася від того, що мій дім перестав бути моїм?
Катя знову пише: «Еліно, ти могла б бути ввічливішою з мамою». Напевно, вже шаблон поставила, щоб він цей текст видавав. Кожного разу одне і те ж!!!
— Не хочу грубити, — кажу. — Намагаюся бути терплячою. Але боюсь, що одного разу зірвуся. А Катерина тільки чекає, щоб звинуватити мене в черствості та неповазі. Таке відчуття, що вона тільки і живе відносинами своєї матері і її невістки. Ну правда!
Я киваю, хоча й не вірю в успіх цього безнадійного діла.
І виходу не бачу: на орендовану квартиру чоловік не піде, навіщо йому це, якщо в нього є власна, подарована турботливою мамою? А мені все життя тепер так?
А головне, деякі просто не розуміють, через що я нервую.
Та ж моя власна мама, мовляв, що такого, прийшла, посуд помила свекруха, пиріг спекла, краса ж, радій, тобі менше роботи.
А радіти в мене не виходить.
Тримаюся на залишках почуттів до чоловіка, хоча й почуття тануть через його безініціативність і кричущий спокій, коли мені душно серед його родичів.
