Ми із дружиною разом 14 років. Спочатку жили з тещею перші два роки. А потім, коли дружина дізналася, що чекає дитину, мої батьки купили нам двокімнатну квартиру, але за містом.
Ми тоді були дуже задоволені, раділи, що тепер зможемо жити окремо і самі собі господарі. Звичайно, на роботу довелося діставатися набагато довше, але для мене це була не проблема.
Тим більше, дружина пішла в декретну відпустку і вже не працювала, а за містом жити приємніше і тихіше, ніж було в тещі. 4 роки тому теща вирішила відкрити свій бізнес.
Вона продала квартиру та вклала всі гроші у пекарню. Найняла персонал, купила дороге обладнання. Собі ж зробила там кімнату і мешкала в тій самій будівлі.
Перші два роки бізнес добре розвивався, він отримував невеликий, але стабільний дохід. Але на початку минулого року конкуренти відкрили поряд з нею велику хлібопекарню та зробили ціни на свою випічку значно нижчою.
Тещі довелося звільнити більшу частину персоналу, продати частину обладнання. Оскільки оренда приміщення у центрі міста коштує надто дорого, вона заборгувала грошей за півроку.
Довелося все розпродати за ціною, нижчою від ринкової, звільнити співробітників, а самій переїхати на орендовану квартиру. Так і закінчився її бізнес.
Спочатку вона мала гроші оплачувати собі житло, але зараз вони закінчилися. Теща приїхала до нас зі сльозами та не знає, що робити.
Здоров’я у неї зіпсувалося, працювати вона не може, хоча їй ще немає і 60 років. Зрозуміло, що доньці її шкода, та й мені вона не байдужа, але жити з нею в нашій квартирі я не маю бажання.
Наш син уже до школи ходить, за ним не треба доглядати. А коли нам потрібна була допомога з дитиною, їй було ніколи.
Коли мені батьки купували квартиру, теща відмовилася давати гроші. Мій батько взяв тоді частину грошей у кредит і вже сплатив заборгованість.
Думаю, що мій батько та мати будуть проти того, що вона переїде до нас жити. Тим паче батьки оформили квартиру на мого батька, тож фактично вона мені й не належить.
Але що з нею тепер робити? Дружина плаче. Оплачувати їй окрему квартиру я не зможу, я не маю зайвих грошей. Якби їй потрібна була одноразова допомога, я міг би допомогти.
Але щомісяця оплачувати їй житло і забезпечувати її я точно не буду. До речі, дітей більше немає, крім моєї дружини. Вона сама з нею жити не дуже хоче.
Зважаючи на те, що дружина зверталася до своєї матері кілька разів за допомогою, але та відповіла, у тебе є чоловік, нехай він і подумає про достаток у сім’ї.
Але з іншого боку, не залишити її на вулиці. Але я точно знаю, якщо погоджуся на її переїзд до нас, то дуже пошкодую.
Я вже жив із нею перші 2 роки, я досі пам’ятаю той час, її командний тон, постійне невдоволення. А зараз у неї характер став ще гіршим, тому й не знаю, як бути.
