Прочитала тут історію про молодшого брата і захотілося поділитися. Мій брат Сергій молодший за мене на дванадцять років, правда, у нас різні батьки.
Свого батька я не знаю, він покинув нас із мамою, коли мені навіть не виповнилося й року. І більше ніхто його не бачив і не чув, він ніяк нам не допомагав матеріально.
Коли мені було десять років, мама вдруге вийшла заміж. Вітчим мене не любив, вважав тягарем і коли з’явився брат, мене взагалі віддали до інтернату, і додому я приїжджала тільки на вихідні та канікули.
Постійно бачила вдома сварки, вітчим любив випити, ображав маму. Я завжди заступалася за неї.
Якось він навіть вигнав мене з дому, коли я приїхала на вихідні трохи застуджена, сказав, що лікувати мене тут ніхто не збирається. Мама нічого не могла зробити і мені довелося з температурою поїхати назад.
Брата я дуже любила, він мені тоді відповідав тим самим. Коли Сергію вже було років двадцять, його батько пішов до дружини свого рідного покійного брата, і вони поїхали жити до її дітей.
Свою частину квартири він залишив Сергію, а я вже була заміжня і жила у Києві. Два рази на рік я їжджу до них у гості, брат уже живе з сім’єю окремо, має трикімнатну квартиру, а мама одна, теж у такій же.
У мене маленька кімната чотирнадцять метрів на трьох, і спільна зі свекрухою та її дочкою кухня. У маминій квартирі є і моя частина і всі ці роки я намагаюся вмовити брата продати її і купити однокімнатну мамі, а ми заберемо свої частини грошима.
Він не згоден на такий варіант і каже: «Приїжджай та живи, ніхто тебе виганяти не збирається. А раптом я розлучуся, де тоді житиму»?
Кожен мій приїзд ми намагаємося вирішити цю проблему, але все триває вже майже двадцять років. Мама згодна зі мною, але коли я їду додому, вона дзвонить і каже: «Знаєш, ми тут із Сергійком подумали і вирішили, що ти можеш приїжджати до мене і жити, тільки одна, без чоловіка, він тут не потрібний».
Такого я не чекала від них. Чоловік у мене не янгол, іноді любить випити, але ми з ним прожили тридцять два роки, у нас дорослий син. І я маю залишити сім’ю, роботу, мені залишилося три роки до пенсії, і переїхати в маленьке містечко, щоб допомагати мамі, а потім жити там з дозволу брата.
Не розумію, як таке нормальній людині могло спасти на думку. І ось на свята я знову збираюся до мами в гості, і цього разу навіть не заводитиму розмову про квартиру, я вже змирилася.
Співробітниці всі кажуть, що мені потрібно просто перестати спілкуватися з ними, не їздити, але я не можу, це мої рідні люди. Хоча розумію, що і тоді я була зайва в сім’ї і зараз я для них чужа.
