Заміж я вийшла рано за сучасними мірками – у 19 років. Чоловік старший за мене всього на 2 роки. Мама казала, що ми ще не готові до сімейного життя, особливо Кирило, але я не хотіла нічого чути.
Любила його дуже і вважала, що він також мене любить. Коли сказала мамі, що чекаю дитину, вона одразу ж порадила позбутися.
Я обурилася і перестала з нею розмовляти. Я ще вчилася, але чоловік працював, до того ж, батьки чоловіка дали нам однокімнатну квартиру.
Свекруха забрала свою матір до себе, а в квартирі швидко зробили ремонт. Поверхневий, звичайно, але для нас це було дуже нічого.
Мати свій кут зараз це розкіш. Те, що мама мала рацію, я зрозуміла ще під час очікування дитини.
Чоловік не допомагав, грав вечорами та вихідними у комп’ютерні ігри. Згодом я помітила, що він сидить на сайтах знайомств.
Коли я розплакалася і зробила зауваження, він зовсім пішов з дому. Але найстрашніше, що чоловік зовсім був не готовий до батьківства.
Дитину ігнорував, а мені казав, що дочка його дратує своїм криком. Мені хотілося все кинути і піти, але не було куди.
Мама після розлучення з батьком вийшла вдруге заміж, і жити в одній квартирі з вітчимом мені не хочеться. Хоча мама каже: «навіщо ти мучишся з таким чоловіком, далі буде тільки гірше, розлучайся».
Що робити? Страшно розлучатися і залишитися однією з маленькою дитиною, але й байдужість чоловіка просто нестерпно.