Дівчина, з якою ми були разом півтора роки, пішла до іншого, сказавши, що ми з нею різні люди і більше не можемо бути разом. Я дуже гостро переживав, намагався її повернути, але нічого не вийшло.
Зараз вона вже заміжня і є маленька донька. Після розставання з нею я майже півроку був один, потім познайомився з Яною.
Через два місяці вона переїхала до мене, і мене влаштовувало, як це зараз прийнято називати, такий громадянський шлюб. Але Яна постійно наполягала на реєстрації офіційного шлюбу, кажучи при цьому, що її батьки проти такого спільного проживання.
Я хотів ще трохи просто пожити, придивитися одне до одного, але довелося поступитися, щоб не втратити й цю дівчину. Після весілля минуло лише два місяці і тепер Яна хоче, щоб ми повінчалися у церкві.
Я ніколи не помічав, що вона віруюча людина, щоб вона колись ходила на службу до церкви — і раптом така заява. Коли сказав їй про це, то мене вразила така відповідь: «До чого тут віра в Бога, всі мої подруги вінчалися і зараз так модно».
Я б ще поступився дружині, якби знав, що для неї це важливо, що вона віруюча людина. Але повінчатися лише тому, що так модно, я цього не розумію, і мене це дуже злить.
Яна стоїть на своєму, каже, що це гарна процедура, і ми вже мали навіть сварки з цього приводу. Тоді я поставив їй умову, якщо хоче вінчатися, то перш за все ходитимемо щонеділі на службу до церкви, щоб зрозуміти, потрібно нам це чи ні.
Такий варіант дружині теж не подобається, вона у вихідний любить довго спати, але я не збираюся їй поступатися. Якщо для неї це тільки забаганка і формальність, то навіщо це робити.
