Начитався я тут різних історій життя, просто смуток взяв. Ви знаєте, за свої 56 років, якщо я чомусь і навчився, то лише тому, що жити треба простіше.
Я теж натерпівся за свої роки, але завжди пам’ятав одну просту істину, як би важко не було, потрібно жити і радіти життю, негативу завжди багато, а життя воно у нас тільки одне і витрачати його на переживання за нього — розкіш.
Мене цього навчив ще дід. Пережити можна все, поки живі і здорові наші рідні, близькі та улюблені люди, поки вони у нас є і з ними все добре, а решта, як говорив цар Соломон: «І це теж минеться».
Я пам’ятаю, як у 30 років бігав лікарнями, рятуючи доньку, вона важко захворіла, а в нас як завжди, в країні розруха, грошей не платять, а дитина в такому стані, що не дай Боже нікому. Нічого, прорвалися, теж землю гриз, і ночами від нервів не спав, і працював так, що себе від втоми не пам’ятав. Але Бог допоміг.
У 40 років нове випробування — кохана дружина зрадила. І теж нерви, біль і порожнеча, але теж прорвався, врятували так само Бог і люба дочка.
Правда не так все просто було, діагностували пухлину, і лікарі сказали, що дай Боже років 5-6 проживеш вже добре, це при найкращому прогнозі. Живу вже трохи більше, лікарі на щастя помилились.
За себе не хвилювався, не боявся йти, переживав за доньку, для неї удар був вона страшно переживала і мучилася. Тут також прорвалися.
Нині потихеньку живемо, доньку заміж віддав, нянчу онуків, щасливий. Іноді граю у більярд, рок та найкращі друзі, вік уже пристойний, а все одно азарт грає. І досі пам’ятаю діда заповіт.
А в іншому життя — це мить між народженням та смертю. Життя — це світло та щастя в очах рідних та близьких людей.
Усі ми рано чи пізно постанемо перед Богом. Жити потрібно зараз кожну хвилину, кожну хвилину цінувати і використовувати із сенсом душею та серцем, і йти вперед із гідністю та честю. Гроші та багатство, все це тимчасово, а душа, серце та любов житимуть вічно.
