— Скажіть, бабусю, а що хочете купити?
На бабу Марію уважно дивилася дівчинка вісім років.
— Навіщо тобі, дитинко?
— Ми з татом вам купимо.
— Що купите? – розгубилася баба Марія.
— Ну що ви хочете…
— То я це… Просто за хлібом зайшла.
— Виходить, купимо вам хліба. Тато йди сюди!
Підійшов чоловік.
— Ви не соромтеся, — сказав він бабі Марії. – Ми з донькою багато подорожуємо Україною, із-за моєї роботи я маю купу відряджень. І іноді по дорозі опиняємося в таких місцевостях, заходимо в маленькі крамниці, і вона обирає когось, кому хоче допомогти. Що ви хотіли купити?
— Не треба, діточки, — ще більше розгубилася бабуся. – Я й пенсію отримую, і городик у мене є, і п’ять курочок… Це ви у місті за все платите, а ми в селі… Хіба нам багато треба? Дякую вам, діти… Дай Боже вам здоров’я!
— Ні! – Не відступала дівчинка. – Я знаю, що вам тяжко… Це ж видно! Ми обов’язково допоможемо вам. Що вам ще, окрім хліба?
Баба Муся не знала, що сказати.
— Ну, іноді я беру ще сто грам ковбаски. Прямо тут, біля магазину, з хлібом її та їм. Сто грам… Найдешевшою.
— Показуйте, – сміливо сказала дівчинка, – повертаючись до прилавка з ковбасами.
Бабуся довго розглядала вітрину.
— Так тут зараз і нема такий… Я беру ту, що гривень по 40, по 50… А тут дивіться якісь ціни! Ні, не треба, діточки. Спасибі вам…
— Зрозуміло, – знову заговорив тато. – Ви, бабусю, зачекайте тут ось із цим візком, а ми з донькою зараз швидко візьмемо все, що вам потрібно. Віка, вибирай.
— Не треба, діточки, — почала знову бабуся, але ніхто її вже не слухав.
…Коли я під’їхав до магазину, побачив на розі стареньку бабусю. Біля її ніг стояв пакунок. У руках вона тримала хліб та половину вареної ковбаси. Підійшов, бо помітив – бабуся плаче.
— Що трапилося? – питаю.
Бабуся мовчала, а потім каже:
— У тебе, дитино, немає в машині ножа. Мені б відрізати шматочок ковбаски, бо бачиш… Це дуже багато.
Приніс ножа. Відрізали і хліба, і ковбаси. Решту бабусі акуратно поклала в пакет до круп, макаронів і мандаринів.
— То чого плачете? – знову питаю я.
— Не знаю, дитинко, — відповіла бабуся і розповіла мені історію, яку ви щойно прочитали вище.
Вона відкушувала маленькими шматочками то хліб, то ковбасу… А на щоках сльози…
Це сталося у нас в маленькому селі. Дівчинку, як каже баба Марія, звуть Віта. Тато у неї Олег. Ще й мама в магазині була, теж із покупками допомагала.
Не маю сумніву, що і Господь там був. Стояв на розі магазину, обійнявши стару бабусю.
Вона їла і… тихо плакала.
