З чоловіком разом більше 10 років, з них одружені 7 років. Кохаємо одне одного, стосунки прекрасні.
Його батьки купили йому студію у новобудові без ремонту, оформлено квартиру на матір чоловіка.
При покупці квартири мм домовилися, що поживемо кілька років, продамо її і купимо велику за площею квартиру, щоб комфортно проживати з майбутніми дітьми.
На радощах зробили ремонт із нуля, обставили, купили техніку. Все це за допомогою моїх батьків та спільних із чоловіком коштів.
Пройшло 5 років, хочемо планувати дитину чи кращі навіть дві. Відповідно, доки я не пішла в декрет і маю високий дохід, захотіли продати студію та вкласти гроші з продажу в будівництво двокімнатної квартири.
Його батьки проти категорично, переконують накопичити на цей кредит самим, а цю маленьку студію залишити під оренду.
Але ми розуміємо, що зробити це не так просто і накопичити таку велику суму на початковий внесок та ремонт, якщо у нас з’явиться дитина, ми зможемо за 5-7 років.
І жити весь цей час у студії буде некомфортно. Я їх розумію, що вони переживають за вкладені кошти, але я вклала в ремонт стільки, що замість цього могла взяти квартиру в кредит.
Зі свого боку я готова укласти шлюбний договір із чоловіком, поділити її не навпіл, щоб у разі розлучення він не залишився ні з чим. Готова і договір з його матір’ю укласти, що у разі розлучення ми продаємо нову квартиру, з продажу повертаємо їй гроші, витрачені раніше на студію, решту ділимо з чоловіком навпіл.
Готова на все це, тому що дуже люблю чоловіка, і за всі ці роки не було жодного сумніву, що я помилилася у виборі чоловіка і впевнена, що все добре в нас буде, і про розлучення навіть не думаю.
Той суботній ранок починався у мене за звичним, роками відпрацьованим сценарієм: на плиті тихенько пихтів…
— Лідочко, глянь, будь ласка, чи є ще хтось у коридорі? Хотіла сьогодні раніше піти.…
На просторій кухні з дорогими меблями стояла гнітюча тиша, яку порушувало лише гучне плямкання. —…
— Катю, ти б за сумку взялася, бо ж ручки відриваються! — пролунало з напівтемряви…
Я вважаю, що мені неймовірно пощастило: я встигла випурхнути на пенсію ще в п’ятдесят п’ять.…
Розходилися Ілля з Ніною так, що стіни дрижали. Прожили разом майже тридцять років, двох доньок…