Доньці зараз шість років, і в сім’ї з’явилася ще одна дитина, синові лише місяць. Настю ми попереджали, що в неї скоро буде братик, і вона це нормально сприйняла, навіть більше чекала з нетерпінням.
Ми разом з нею купували речі для малюка, вона сама вибирала йому іграшки, але коли він з’явився, одразу почалися проблеми. Настя стала примхливою та некерованою.
Покарання не мали ніякої дії, дочка стала грубити, відстоювати свою думку криками та істериками. Що трапилося з дитиною, не зрозумію?
Часу для неї залишається мало, чоловік на роботі, а я з маленькою дитиною так втомлююся, що вже немає сил із нею, сперечатися та виховувати. На вихідні її часто забирають мої батьки, від яких донька приїжджає трохи іншою, і перші пару днів поводиться нормально.
Мама і батько намагаються пояснювати їй, що коли вона була така маленька, то їй теж приділялося стільки уваги, як зараз її братику. Вчать, що тепер вона має не вередувати, а як старша, допомагати мамі.
Поки що результатів жодних. Чоловік не сильно хотів другу дитину, говорив, що тільки дочка трохи підросла, полегшало, так навіщо нам знову ці турботи.
Але я його переконала, сказала, що хочу сина, і у Насті має бути брат чи сестра, бо ми не вічні, а споріднена душа завжди потрібна.
Тоді він погодився, а зараз у всьому звинувачує мене. Каже, що жили нормально, а через те, що знову маленька дитина, не лише нервуємо доньку, а й самі не знаємо спокою.
Але ж це все тимчасово, син підросте, вони потоваришують і все стане, як раніше. Мама навпаки каже, що треба було планувати другу дитину, поки Настя була маленька, вона не так би реагувала на те, що їй менше уваги приділяється.
Я втомилася від усього, скрізь впораюся сама, але ж мене ще в усьому і все звинувачують. Ці сварки відбуваються через день.
