Мені 26 років. Пішла зі стабільної роботи, бо мені вона не подобалася, обов’язки були дурними та нудними.
Потім довго шукала нову, нарешті влаштувалась на тимчасову роботу на 3 місяці. Тепер знову без роботи вже третій місяць.
Найгірше, що нову роботу я майже не шукаю. Тільки на сайтах відгуки надсилаю.
Розумію, що робота потрібна терміново, але ніяк не можу змусити себе, весь час відкладаю і чекаю чогось. Як тільки відкриваю сайти з оголошеннями — одразу накочує розпач і ллються сльози.
Не хочу нічого чути про роботу, з мамою телефоном не хочу розмовляти про це. Почуваюся нікчемною людиною, бо нічого не виходить.
І найголовніше, що я не хочу нічого з цим робити! Я хочу працювати, але шукати роботу не хочу!
Як себе змусити? На минулих місцях роботи стосунки з колективом були гарні, людина я не конфліктна і терпляча.
Але повертатися назад не хочу, не для того йшла. Мріяла знайти роботу до душі, щоб подобалася, тільки це, напевно, неможливо.
Те, що я вмію робити, мені не подобається, а без досвіду нікуди не беруть. Та я й не можу зрозуміти, чим би конкретно хотіла займатися.
В мене хронічно немає настрою. Гроші закінчуються.
Залишається піти на першу-ліпшу роботу, яку ненавидітиму. І знову доведеться щось шукати нове.
Через те, що не вирішено основне питання, решту сфер життя теж відкладаю. Думаю, потім, коли знайду роботу…
Тільки минають тижні, місяці, а нічого не змінюється. З тим, що треба відволіктися, зайнятися чимось іншим, знайти другу половинку і перейти на романтику я не згодна.
Поки що немає роботи — немає стабільності в житті та впевненості в собі. І спокійного життя теж немає, всі дістали своїми питаннями на одну й ту саму тему.
Та й совість не дозволяє бігати на побачення або займатися нісенітницею, коли могла б цей час витратити на щось потрібне та корисне. Пишу у відчайдушній надії на допомогу, на підказку.
Як змусити себе шукати роботу? Як взяти себе до рук?
Вже не хочу ні з ким спілкуватись, не хочу нікого бачити. Тим більше знайомитися не хочу, я виснажена і без нових стосунків.
Ігнорую людей просто – і все. Мені соромно за себе, соромно брати в матері гроші, адже це я мушу їй допомагати. Принаймні я маю сама себе забезпечувати.
А я сиджу і нічого не роблю. І не знаю, як зрушити з мертвої точки.
