Не подаю на розлучення через страх за дитину, а ще не хочу засмучувати батьків, вони сильно прив’язані до мене та мого сина, якось сказали: «Нас поховаєш і потім розлучайся»

Я одружився у 29 років, не можу сказати, що відчував до майбутньої дружини якесь особливе кохання, але ніби вік підтискав. З’явилася дитина, хлопчик.

Спочатку жили з батьками. За цей час стосунки із дружиною зіпсувалися. Близькості немає, практично не розмовляємо.

Але ось зібралися поїхати відпочити, я думав, це нас зблизить, дасть нам сплеск емоцій, але натомість усередині з’явилася жахлива порожнеча, яка не дає нормально жити. Раніше були моменти, коли хотілося розлучитися, але ставало страшно й самотньо, а зараз таке почуття, що готовий все кинути і втекти на край світу, аби залишитися одному.

Не подаю на розлучення через страх за дитину, а ще не хочу засмучувати батьків, вони сильно прив’язані до мене та мого сина. Якось сказали: «Нас поховаєш і потім розлучайся».

Я єдина дитина у сім’ї та відчуваю, що собі не належу. Говорити з дружиною боюся, та й що сказати!

Хотів другу дитину, але дружина довго чинила опір. Зараз вона ніби дозріла, а я ніби перехотів.

Духу не вистачає піти. Допоможіть будь ласка.

Розумію, що це моє життя, а не життя моїх батьків. Але не можу їх засмутити. Але й жити з жінкою, яку не кохаю, дуже тяжко.

You cannot copy content of this page