Оля завжди мала якусь особливу хватку. Вона йшла головами заради своєї мети.
Моментами Ірина Іванівна навіть пишалася своєю дочкою, проте все ж таки трохи турбувалася. А раптом колись людина, яку Оля підставила заради своєї вигоди, вирішить їй помститися?
І все ж таки Ірина ніколи і не думала, що черговою жертвою її дочки стане рідна мати.
Ірина Іванівна жила у гарному будинку, який їй дістався від її батьків. Саме у ньому вона виростила доньку. У селі всі любили добру та чуйну жінку. А ось Олю більшість односельців недолюблювала.
Коли дівчина закінчила школу і поїхала вступати до університету, багато хто зраділи. Нарешті, донька перестане пити соки зі своєї матері. Так думали багато подруг Ірини Іванівни.
Ось тільки Оля поїхала на п’ять років, а згодом раптово повернулася. Її аргументом був нібито догляд за мамою, хоча та не особливо його потребувала.
Односельці не знали, що саме сталося в сім’ї, проте одного прекрасного дня за Олею приїхала дорога машина. За тиждень до Ірини Іванівни прийшли якісь люди і буквально сильною виселили її з дому.
Жінка залишилася на вулиці без жлдної копійки з купою своїх речей. Вона так і стояла посеред дороги, плачучи, доки кілька сусідок не затягли її до когось додому.
Виявилося, що дочка шантажем та жалістю змусила маму продати свій будинок. На виручені гроші вона купила невеликий особнячок в італійському містечку Базиліката. Кілька днів тому вона помчала туди зі своїм черговим залицяльником.
Покинуту матір підтримали друзі. У сусідки була вільна прибудова до будинку, куди вона поселила Ірину Іванівну. Там було тісно, але це був хоч якийсь будинок.
Через п’ять років усе село допомогло бідній жінці зібрати гроші на новий будиночок. Він був зовсім невеликий, але затишний.
Ображена матір проплакала кілька років через вчинок доньки. Обман був жорстоким сам по собі, проте найболючішим було те, що Оля за десять наступних років навіть не подзвонила жодного разу.
Друзі допомагали старенькій як могли. Вони намагалися не лише надавати фінансову підтримку, а й ментально допомагати. Згодом Ірина навіть знайшла чоловіка, який став близьким. Разом вони купили великий будинок.
Якось на поріг цього будинку з’явилася… Оля. Вона лебезила і намагалася поговорити з матір’ю, але та навіть дивитися на неї не хотіла. Попросила чоловіка вивести доньку подалі. А ще з чоловіком вона передала листа:
«Дорога Олю, я постаралася дати тобі все, що могла. Однак тобі завжди було мало, і ти вирішила забрати в мене навіть мою оселю. Будинок, де ти виросла та де тобі завжди були раді. Ти залишила мене без копійки і поїхала назустріч своїй долі. За всі ці роки ти навіть ніколи не написала. Я не можу тебе пробачити. А чи ти зможеш?»
