— Вся наша рідня, від малого до великого, збирається, скидаємося, хто чим може, і допомагаємо. Хтось одежу несе, хтось з дачі городину везе, грошима скидаємося, аби хоч якось підтримати. Але ж ми всі люди прості, не магнати якісь, без надлишків
— Ой, та це ж просто голова обертом іде! — не тямилася від здивування
Поставила чоловіка перед фактом: про твої гульки знаю, очі на них не закрию, збирай речі, йди, розлучаємося. І тут виявилося, що йти чоловікові нікуди
— Я, звісно ж, тішуся, що після стількох років Лев почав спілкуватися з Іриною,
— Ось так і живемо. Пенсію платять копійки, поїзди незручні, тепер ще й молодь хамить. Дівчина не витримала: — Я вас не ображала. Просто я теж хочу їхати з комфортом. Чому ви вважаєте, що ваші проблеми важливіші за мої?
Валентина обережно підіймалася сходами вагона, притримуючи сумку й озираючись на всі боки. Плацкарт був
— У сенсі в нас переночувати? А Катя це хто? — Ну як хто? — Вадим зніяковіло зам’явся. — Ну ти що, Іро, забула, чи що? Пам’ятаєш, я тобі про неї розповідав, коли в нас був вечір одкровень? — Це що, твоя колишня, чи що? — від обурення Іра аж поперхнулася і закашлялася
— Вади-и-им, ти пам’ятаєш, що до нас завтра приїде моя мама? Іринка поралася на
— Куди тобі волосся фарбувати? Хто тут в селі тебе бачить? Крем для обличчя? Є дитячий, від зморшок все одно нічим не врятуєшся, — може Ліна запросто відмовити мамі. — Мамо, а ти не пробувала порахувати, у скільки ти мені взагалі обходишся? Їжа, побутова хімія, комуналка твоя, ліки, одяг. Вибач, але ти порахуй хоча б приблизно
— Я теж їй допомагати не можу, нічим. Вчора заїхали з донькою, а вона
— Всі родичі радили їй гнати його, – згадує Надя. – Батько хапався за голову, бачачи дочку з синім оком, мама плакала. А Валя виганяє його на тиждень і назад приймає. А потім, коли батьків наших не стало, як я думаю, саме зять їм дні і скоротив
— Я не розумію – ну добре, її і власні діти не розуміють, мої
Сиділи на великій веранді за двома складеними в ряд столами, згадували дитинство, юність, шкільні роки, співали, жартували. — А що, Наталко, ти досі сохнеш за нашим Федькою, зі шкільних років? – жартома запитав Сергій Наталю, коли вони вийшли на ґанок
Федір та Сергій навчалися в одному класі сільської школи. Клас був невеликий, усі дружили.
І до «бабки» сходила навіть. Та їй трави якоїсь дала, сказала в борщ насипати, та сама, мовляв, не їж, тільки їм дай. Валентина Петрівна, хоч і була жінка освічена, та від відчаю повірила в бабчині «ліки»
— Синочку… Ти вже сильно йому не докоряй, — промовила мати, з сльозами на
— Яка ж ти щаслива, чоловік любить тебе, піклується. А ти прямо цвітеш! — Так, мені пощастило з моїм Колею, але ж я ще й сумнівалася, виходити за нього чи ні. Вітька проходу не давав, але він занозистий був, та й спритний дуже. Тож мій Коленька виявився турботливим і рукатим
Після обіду Таїсія сиділа на кухні біля вікна й насолоджувалася чаєм із цукерками, коли
– Ви при надії. Хіба це не очевидно? Я не дозволю, щоб через таких, як ви, діти бачили таке життя
Я стояла на касі з торбою в руках, щоб спакувати куплене, як касирка завелась

You cannot copy content of this page