Рідне Слово – Сторінка 174

Життєві історії 0

— Це вам спасибі. Зігріли. Моїх старих уже немає. А так їх не вистачає… – прошепотів Роман. — Так, сім’я без людей похилого віку, немов дерево без коріння… – відповіла Наталя. Вони вийшли на вулицю і сіли на ґаночок, як у юності. Було тепло. Серпневий вечір, що переходить у ніч, шепотів цикадами щось ніжне, чуттєве і просте

Ромка, мужик під шістдесят років, жив у невеликому приміському селищі сам у батьківській хаті.

Життєві історії 0

— Льоню, ну як же так… ти ж одружений… — Розлучуся, Любаню, розлучуся, не хочу більше з Тамарою жити, ситий досхочу… а ти мені подобаєшся, прикипів я, з тобою і дихати поруч за щастя. — А діти як же? — Та вже великі, донька майже наречена. Але ж і не кидаю їх, допомагати буду

Будиночок був гарний. Невеликий, але міцний, з палісадником зі свіжого штахетника, пофарбованого блакитною фарбою.

Життєві історії 0

— Як же мені вже набридло тут у місті, додому хочу. І чого Павло так сполошився і відвіз мене з села у своє місто. Ось і намотую кола навколо дев’ятиповерхівки, – бубонів Іван Єгорович. – Ходиш тут по колу щодня, ні знайомих облич, ні «добридень» тобі, ні «до побачення»

— Як же мені вже набридло тут у місті, додому хочу. І чого Павло

Життєві історії 0

— Молоденький який! А гарненький! – Кухарка тітка Дарина замилувалася засмаглим блакитнооким хлопчиною. – Ну, буде хоч кому каструлі тягати. — Каструлі, само собою, тільки Дарино Петрівно, кухарем я тут, призначили мене. — Ти?! А я як же? — Та не ображайтеся ви, не підведу, разом працюємо

— Не крутись, Юрко, на кухні, не чоловіча це справа, не витрачай молоді роки

Життєві історії 0

То пиріжки особливі напече, то якусь багатошарову запіканку. Найбільше їй вдавалися торти. На вечерю з коханим вона приготувала салат багатошаровий, французьку запіканку з грибів, картоплі та курки з сирним соусом. Але козирем у рукаві став дуже смачний торт «Графські руїни»

— Матір, а чого це в нас давно ніякого тортика не було? Ліза здригнулася

Життєві історії 0

— Власний син квартиру орендував, а колишня невістка жила у квартирі свекрухи, я більше таких золотих свекрух, якою була моя для колишньої невістки, не знаю, – вважає Віта

— Не спілкуюся і не збираюся, ти уяви, вона скаржиться синові на мене і

Життєві історії 0

— Я їсти хочу! — вже голосніше сказала Женя й похмуро подивилася їй услід. — Сніданок уже був, ти продрімала. Обід через дві години. Готувати мені ніколи — багато справ у саду. Допомагати ти не збираєшся. Тож терпи й чекай, — суворо відповіла Зоя Степанівна

— Тату, ти бачив — у нас біля під’їзду така крута машина стоїть! —

Життєві історії 0

— А що я робила не так? – роздумувала вона, сидячи на ґанку власного будинку. – Сніданками, обідами, вечерями загодовувала, Петро он як погладшав, коли від мене йшов. Але ж коли я покликала його до себе жити, був худеньким як підліток, ручки в нього тремтіли, коли хвилювався. Хіба мало я йому дала любові, турботи й ніжності?

Коли чоловік покинув Оксану Рябченко заради цікавішої та красивішої її подруги, жінка втратила сенс

Життєві історії 0

— Ех ти! Не довіз мені онуку, впустив стару з косою в автобус. Кирило стояв перед цією жінкою, немов німий, згадуючи, що сталося за кілька хвилин до біди. — На тобі тепер чорна вуаль, не одружишся, поки собака ця цуценят не приведе

Дрібний весняний дощик не перестаючи лип до лобового скла. Кирило подивився в ліве дзеркало,

Життєві історії 0

— Я тут пробуду 3 повні дні, – зателефонувала я, коли приїхала до столиці, – а на 4-й день я рано вранці поїду. Коли зручно побачитися? — Ой, давай завтра, – каже, – сьогодні я на стрижку і фарбування волосся записана, не можу відкласти. Салон дуже престижний, я за місяць записувалася, вже вибач, а завтра ввечері чекаю, набери мені тільки

— Що ж ти ніколи в гості не приїдеш? – дорікнула мені Оля телефоном,