— Пробачте мені, Ганно Костянтинівно, мамо… ми без вас би не впоралися, — сказала вона свекрусі, коли вони всі трохи заспокоїлися. — Я більше ніколи не буду вас звинувачувати. Бути матір’ю та бабусею — дуже складна праця, і мені ще багато чого потрібно у вас навчитися
— Вітю, я, звичайно, не можу вирішувати за вас, але ви певні, що в
— Еге ж, синку, а скільки ще немовлят тобі подарує твоя дружина, яка виросла в екологічно чистому селі? Щороку будете по дитині приводити? Ну ні, я не згодна. Головою треба було думати
— Та чоловікові ж цього мало, — роздратовано говорить молода жінка. — Він вимагає,
— Ти йди з дровами допоможи, а я поки приготую вечерю, — вони з’явилися в селі ближче до вечора. І ось на третьому поліні, коли чоловік укотре замахнувся, щоб спритним рухом розколоти колоду на кілька частин, у нього щось заклинило в спині
— Та ти що — там же так гарно! Чисте повітря, ліс, річка! —
— Продаю! У нього там є однокімнатна, але то — у нього, — вирішила свекруха. — А що мене тут тримає? Ні, чекати мені нема чого. Раптом ми не уживемося? Знову переїжджати? Не хочу. У мене там буде своє житло, я вже диктуватиму умови. Завжди мріяла жити біля моря, дуже мені там клімат до вподоби
У свекрухи Ніни двоє дітей: її чоловік і його сестра від різних батьків. Батьки
Добре хоч племінники трохи допомагають. Ні, гроші не дають, це заборона. Знають, що Михайло все на згубну звичку спустить. Тому городину привозять: картопельку, цибульку, капустку. Іноді сальця виділять, тоді взагалі для жінки свято
— Мамо, ну хоч сотню дай, бо до ранку не доживу, — Михайло перегородив
Тепер кожен знав: якщо їдеш на цьому автобусі — значить, не просто так. Значить, і ти частина чогось великого. У салоні залишився ящик. Але тепер він був не тільки «для Сашка». На ньому великими літерами написано: «Якщо можеш — допоможи. Якщо треба — візьми. Усе по-чесному»
Було це давненько. Автобус виїжджав рівно о сьомій. Байдуже, зима чи літо, дощ чи
— Розлучений, з тими аліментами, з однокімнатною халупою, маминою дачею і старим дідусем-авто! Я себе не на смітнику знайшла, нехай Лариса шукає братові когось простішого, — відгукувалася про невдалий роман Марійка. Та що там відгукувалася, вона всім у подробицях розказала, який то «не принц» той Георгій
— Я, знаєш, ніколи не думала, що доведеться когось із кимось зводити, — ділиться
Кухня в Марини була саме такою, про яку мріє кожна жінка після тридцяти: простора, чиста, блищить плитка, на столі — охайна скатертина, іжа в холодильнику — така, що не соромно подати навіть свекрусі. Хоча, звісно, Тетяні Петрівні хоч на золотій тарілці подавай — однаково знайде, де в тебе «брудно» і «не по-людськи»
Кухня в Марини була саме такою, про яку мріє кожна жінка після тридцяти: простора,
– Угомони вже свою доньку! – Галина Миколаївна штовхнула сина у спину. – Чого стоїш, наче води в рот набрав?! Не вистачало, щоб вона нам ще й свято зіпсувала! Дарма я це взагалі затіяла. Боялася, що твоя дружина влаштує скандал, а треба було боятися за онучку. Вона вся в матір удалася
Ганна була заміжня за Ігорем близько десяти років. Однак останні сім років стосунки зовицею
– Базікаєш та каву п’єш цілий день! Думаєш, якщо на три копійки більше Вадика отримуєш, то вже королева? – припечатує мене поглядом, сповненим обурення. – Досить тобі відлинювати. Час уже братися за розум. Оформити стосунки з Вадимом, дитину завести
– Ти мусиш продати свою квартиру, Люсю! – діловито заявила свекруха, щойно я, захекана,

You cannot copy content of this page