Бідна моя матуся, скільки ж на її долю випало! Тато ходить сам не свій, хоча… теж їй у молодості віку вкоротив — ішов до іншої, було діло. Добре, що схаменувся, повернувся в сім’ю. А я? Мене наче й дорікнути нічим, я все життя тільки радувати маму старалася
— Як же воно тепер буде? — невесело думала Алла, дивлячись у вікно автобуса,
— Каву випили, давай тепер на гущі ворожити, — запропонувала Тетянка. Загорнувши чашки в серветки, ми вирушили до сусідки — гладкої фарбованої блондинки пані Люби. Вона дістала блюдце, викликала дух Наполеона, і той неохоче повідомив, що ми вийдемо заміж за братів на прізвище Бондаренко в місті Лубни
— Ну чому, чому мені не можна у Тетянки на ніч лишитися?! Ми з
Вона везла з собою кошик із делікатесами та гарне ігристе — хотіла бути першою, хто побудує цей міст. Двері відчинила жінка в окулярах на ланцюжку. Лариса. Позаду неї виднілася постать чоловіка з газетою — Валерія. — Доброго дня. Я… я Вероніка. Подруга Артема
У Вероніки в житті все було, знаєте, як у доброму аптекарському магазині — кожна
— Дорогі гості! Хочу підняти келих і за нашу невістку, Олечку! Вона у нас — справжній борець! Кар’єра, успіхи, незалежність… Ми всі так за неї радіємо! Особливо зараз, коли… Ну, ви розумієте, з дітьми не ладиться. Зате які перспективи на роботі! Підніметься так високо, що, гляди, і сім’я не знадобиться! Тож вип’ємо за кар’єру, яка замінює все
Ця історія трапилася з моєю доброю знайомою, Ольгою, та її чоловіком Ігорем. Оля —
— Я продав дачу. Ліза повільно опустилася на стілець, міцніше пригортаючи маля. — Яку дачу? Твоєї мами? — Вона ж на мене записана! — різко обернувся він. — Значить, на папері вона моя. Мама сама колись так вирішила, щоб ділянка тітці Люді не дісталася. Я мав на це право
Ліза, заколисуючи на руках донечку, яка нарешті заснула, дивилася у вікно на сіре березневе
— Так от для якого «внука» ви квартиру тримали?! Для коханки вашого сина? А я, дурна, стільки сил і грошей туди вгатила… Ви все знали й раділи, що так спритно мене обдурили? Що ж, заради синочка на все підеш, правда? — Ніно, ти про що? — голос Ганни Григорівни звучав щиро розгублено. — Я нічого не розумію. Чекай, я зараз приїду. Тільки не роби дурниць
— Геннадію, а що, Ганна Григорівна квартиру купила? — Ніна, дружина, простягнула чоловікові договір
— Мам, та там же після зими все поросло, хата холодна. Піч треба дивитися, воду підключати… Батько ж завжди сам усім займався… — Ти ж чоловік! — у голосі Лідії Миколаївни раптом прорізалася знайома «сталева» нотка. — Ти мені тепер і за батька, і за сина. Невже рідній матері не допоможеш? Я ж одна у тебе залишилася
Лідія Миколаївна, яка раніше була енергійною та навіть владною жінкою, після втрати чоловіка ніби
— Тільки-но привезли свій новенький, пахнючий гарнітур, заходимо — а на кухні вже красується якесь «одоробало», — сердиться Римма. — Виявляється, Дарину сусіди залили, вона вирішила собі нові меблі купити, а це нещастя на дачу приперла. — Та нормальні меблі, для села згодяться! — казала сестра. — Риммо, ти прямо як мільйонерша. Ми ж тут не щодня буваємо
— Приїхала — і навіть порога не змогла переступити, — розповідає Римма подрузі, зітхаючи.
У Роберта були готові гарбузовий суп-пюре, млинці з сиром, курячі биточки та салат «Цезар». У Світлани була готова істерика і щось зі смаком пересмаженої ковбаси. Покидавши на підлогу всі рушники, які знайшла в хаті, вона пішла спати. А вранці, побачивши, як чоловік і діти збирають собі в контейнери наїдки від дідуся-прибульця, придумала найпідступнішу помсту
— Чого не їси? — спитала Світлана у чоловіка, який пильно роздивлявся ложку, що
— Ти куди коси розпустила? — чіплялася мати. — Хочеш, щоб щоки ще більшими здавалися? Ану збери у хвіст і не майся дурницями! У коровник теж так ходитимеш? Марина ще тоді заприсяглася собі: вона за будь-яку ціну поїде з цього села. Ніколи не буде доїти корову чи порати птицю. Мати так часто дорікала їй цими справами, що в дівчини виробилася справжня огида до сільської праці
— Ой, надто вже гарний він для тебе, — заявила Зоя Василівна, роздивляючись фотографію

You cannot copy content of this page