— Що, жерти нічого стало, прийшла в нормальних людей гроші вимагати? — Які ще гроші? — не зрозуміла Наталя. — А ти не знаєш, які. Так, ми добре заробляємо. Так, дітей своїх по курортах возимо і за кордон вчитися відправили. Але твоїй матері й тобі, дрібній жебрачці, нічого не обломиться, так і знай
— Як же так, Наталко? Ми ж родина, рідні люди, як-не-як… — Мамо, якого
— Гаразд, я поговорю з нею, дізнаюся, чи погодиться, а тоді скажу, скільки грошей вам треба буде їй заплатити, — Наталя ледве стримала посмішку, бо знала, що зараз почнеться. — Яких ще грошей? Що ти верзеш? Звідки в нас такі грошиська?
— Ні, ось не знаю навіть, як ти збираєшся заводити дитину в такому віці,
— Ось коли знайдеш гроші, тоді будівництво і продовжимо. Мені немає інтересу бігати по друзях і знайомих, діставати родичів проханнями позичити ту чи іншу суму. Хочеш жити у власному будинку — рухайся, Іро! Віталій якось швидко забув, що ідею побудувати котедж дружині подав саме він. На його вимогу була продана квартира
— І йому, Іро, зовсім не соромно тебе об’їдати? Чим ти сама харчуєшся? Чим
— Забирайся в своє село, потвора периферійна! — не церемонилася свекруха-професорка віч-на-віч, забувши, що свого часу теж звідкись приїхала: пам’ять-то — вибіркова! — Іди, корів дої — тобі дуже пасуватиме! — А ось тобі! Сама йди до біса! — парирувала Олька, у якої цього разу кава, що втекла, залила плиту. — Вимиєш — не переламаєшся
— Льово, вгамуй свою маму, бо я за себе не відповідаю! — викрикнула Оля
— Мамо, зупинись! Ікру поклади на місце. Її Катерина Василівна надіслала для підняття гемоглобіну! Наталія Михайлівна злякано завмерла і притиснула маленьку бляшану баночку до грудей. — Ну, я трошки… я в них поїм. Тимурчик же ніколи собі такого не купить, вони заощаджують. Діти, борги
Наталія Михайлівна обережно розбирала сумки, принесені донькою. Її рухи були повільними, вивіреними, ніби вона
Купить, наприклад, кросівки дітям за однією ціною, а скаже, що купила дорожче. Активно користується готівкою, щоб зуміти викроїти для сестри кілька сотень гривень. Чоловік одного разу поцікавився, чому вона стала гроші знімати, а не карткою розплачуватися. — Мені так зручніше, — пояснила. — Коли бачиш, скільки в гаманці залишилося, легше контролювати витрати
— Виходить, що я обманюю чоловіка, — зізнається Оксана. — Але я або чесна
— Вітя — мій колишній чоловік, — нарешті вирішила пояснитися жінка. — А Ліза — наша донька. Ми довгий час жили за кордоном, звичайно, за рахунок Віті. А тепер я подумала, що потрібно відновити сім’ю, повернулася. Тож ти можеш збирати свої речі. — Ніякої сім’ї у вас немає. Вітя одружений зі мною. І вас ніхто не чекав
— Вітя, у нас гості? — Таня прийшла після довгого робочого дня додому, на
— А полуниця? Вона ж казала, що ви купили полуницю. — Купили. Яні. Бабуся сказала, що Яні мама дала грошей, а ти мені — ні. — А ти просила поділитися? — Я запитала, чи можна мені теж. А бабуся сказала: «Мама на тебе грошей не дала, тож нічого випрошувати»
— Мамо, Поля вже втретє телефонує, проситься додому. Вона що, захворіла? — Марина говорила
— Ну і чого вона цілу кімнату займає? — запитала якось Настя маму, тримаючи однією рукою молодшого сина й одночасно намагаючись стягнути зі стільця старшого, який уявив, що сидить на конячці й загрозливо сильно розгойдувався. — Їй яка різниця, де спати? Вона ж там тільки спить. Приходить пізно, встає рано. Нехай би до тебе йшла. Вже п’ятнадцять метрів вам на двох вистачить! А нам тісно. Діти он ростуть, їм місце треба
— Алісо, будь людиною, поступися! Ти ж розумієш нашу ситуацію. — Розумію. Тільки я
Думаю: «Ось воно, тримає коханку, винаймає їй квартиру чи на забаганки гроші дає». Знаєте, як це буває? Серце калатає, руки тремтять. Я ж не дурна, розумію, що такі суми просто так не відлітають. Може, подарунки, може, аліменти на сторону — хтозна
Живемо ми з чоловіком уже вісім років, звичайна собі сім’я, наче. Працюємо обоє, добре

You cannot copy content of this page