Мені запропонували роботу в іншому місті, і треба було умовити чоловіка на тимчасовий переїзд. Погодився він, як я й очікувала, не одразу.
Довелося пообіцяти, що це лише на якийсь час, я навіть і йому там знайшла роботу. Але я не врахувала, що зміна обстановки та місця проживання вплине на нього так серйозно.
Постійне скиглення, що треба було не погоджуватися мені на цю пропозицію, згадує, як було добре вдома, всі знайомі та друзі там залишилися. Поводиться так, ніби тут немає зовсім людей, наче я його на острів привезла.
Я ж навпаки, люблю зміни, одразу знайшла спільну мову в новому колективі, починаю налагоджувати роботу відділу, все мені подобається, і якби не туга за домом чоловіка, хотіла б тут залишитися жити. Але поки про це говорити з ним зарано, жодних дискусій і переконань з ним не планую, не наполягає на поверненні і це вже добре.
Але іноді він мене просто дратує, веде себе, як маленька дитина, яка не хоче ходити до дитячого садка, а не як дорослий чоловік. І робота у нього тут краще, ніж удома.
Нещодавно зателефонувала свекруха, попросила, щоб Костя приїхав додому, батько у лікарні. Я не заперечувала, проводила його, дзвонила щодня, питала, як батько, але чоловік казав, що не може поки що приїхати і залишити батьків.
З роботи йому довелося звільнитися. Я вирішила поїхати на вихідних до нього, скучила, та й підтримати, бо свекруха образиться, що проігнорувала.
Кості про це не сказала, щоб не зустрічав, оскільки зайнятий. Мій приїзд виявився несподіваним для всіх: і для свекрухи, бо свекор був здоровий і про те, що він лежить у лікарні, дізнався від мене, і для чоловіка, який намагався «все пояснити», а для мене все теж стало сюрпризом.
Того ж дня я поїхала назад одна і вирішила, що тепер точно нема чого повертатися додому. Чоловік зателефонував, повідомив що теж має намір приїхати і згоден на все, що я вирішу. Я його кохаю, але чи зможу пробачити, не знаю.
