Склалося так, що йому чоловікові роботу за кілька сотень кілометрів від нашого міста, графік – три тижні там, одна вдома. І так на два роки, він погодився. І проблема в тому, що у мене сильнадепресія, з собою він мене не взяв, залишив удома, виходить, що половину терміну, що залишився, я проведу одна в 4-х стінах, немає грошей навіть щоб з’їздити до парку, кіно

Мені 26 років, чекаю дитину. Заміжня рівно рік, разом з чоловіком близько 3-х років разом. Чоловікові 41 рік.

Відносини взагалі у нас дуже натягнуті, чоловік зовсім не приділяє мені уваги, немає обіймів, поцілунків, теплих слів. Але подібне у малій кількості було і до того, як я дізналася, що чекаю дитину.

А зараз у мене сильна потреба в цьому, ми два роки не могли спланувати дитину, а коли це сталося, він ніби й не радий. Говорити з ним намагалася, пояснювала, як мені це важливо, як я переживаю.

Більше того, за місяць, коли я звільнилася з роботи, я дізналася, що чекаю дитину, і знайти нову роботу не вийшло, у чоловіка обвалився бізнес, тому чотири місяці сиділи без грошей.

Він цілими днями сидів і грає в ігри або чекав, що якісь компаньйони повернуть йому гроші. Склалося так, що йому запропонували роботу за кілька сотень кілометрів від нашого міста.

Графік – три тижні там, одна вдома. І так на два роки. Він погодився. І проблема в тому, що у мене сильнадепресія, з собою він мене не взяв, залишив удома.

Виходить, що половину терміну, що залишився, я проведу одна в 4-х стінах. Немає грошей навіть щоб з’їздити до парку, кіно, тощо.

Розважаю себе як можу: в’яжу, вишиваю, читаю. Але я постійно плачу, я не розумію, чому він так чинить, як він може так залишити мене в такому становищі і поїхати.

Як бути не знаю, ну йому в трубку, дорікаю, сварки. Але як мені поводитися з ним, щоб йому захотілося мене забрати і бути поруч у такий важливий момент у житті, як очікування малюка.

Я боюся, що мої нерви малюкові шкодять, але я не можу тримати себе в руках. Зовсім заплуталася.