Заміжня 10 років, кохаю чоловіка, і до недавнього часу думала, що це кохання взаємне. На початку спільного життя ми обидва мріяли про дитину, чоловік хотів сина, навіть більше, ніж я.
Але з’явилася дочка Леся, їй зараз вісім років. Боялася, що чоловік буде засмучений, адже він так хотів сина, але сказав, що буде в нас ще й син.
Доньку дуже любить, балує її, все купує, що вона скаже. Так вийшло, що тільки зараз вирішили, що нам потрібна друга дитина, раніше не було своєї оселі, жили з моїми батьками.
Коли я сказала, що чекаю дитину, чоловік, як мені тоді здалося, зрадів, а нещодавно дізналися, що в нас буде хлопчик. Я була щаслива, що чоловік отримає такого довгоочікуваного сина, але була вражена його реакцією.
Він сказав, що вже звик, що в нас одна дитина, та й до того ж йому не хочеться знову займатися маленькою дитиною.
Моя мама каже, що треба було народжувати одразу, коли чоловік хотів цю дитину, але я не зрозумію, що трапилося, що він так змінився.
Мені в моєму положенні потрібна підтримка, а він постійно ходить всім незадоволений. А от нещодавно, коли я не стрималася і все йому висловила, то його відповідь на мої звинувачення просто мене вразила.
Чоловік сказав, що після появи дитини хоче зробити тест днк, що він мене не підозрює ні в чому, а так, про всяк випадок.
Такого удару я не очікувала, приводу для підозр ніколи не давала, та й дочка — точна копія. Тоді в чому тут річ?
Виявилося, що його співробітник запідозрив, що дружина йому зраджує, і вирішив перевірити, чи його діти чи ні. Тест показав, що молодша дитина не його, і тепер всі у них на роботі, ніби збожеволіли, стали підозрювати своїх дружин. Бояться бути обдуреними та вирощувати чужих дітей.
Я вже для себе вирішила, що погоджуся на цю процедуру, щоб довести чоловікові, що його діти і потім подам на розлучення. Я не зможу пробачити йому цю підозру та приниження, не хочу постійно доводити, що я ні в чому не винна.
Стосунків таких, як раніше, вже бути не може, я зрозуміла, що людини, яку я так любила, вже не існує, що поряд зовсім чужа, з якою я не хочу бути разом.
Мама каже, що це в мене сильна образа, і що через це залишати дітей без батька, що я просто не маю права так вчинити. А чоловік має право так вчинити?
