Захотілося написати про добрих людей. І вибачитися за те, що я подумав про них погано.
А сталося ось що. Поїхали ми з дружиною та донькою на свята до тещі до іншого міста.
Їхали міжміським автобусом. Дорогою познайомилися з попутниками Марією та Денисом. Розговорились, обмінялися телефонами.
Їхати треба було з пересадкою у тому місті, де наші нові знайомі жили. Вийшли, до іншого автобуса часу багато.
Походили містом, з’їли морозива, а коли знову прийшли на автовокзал, 6-річній доньці стало погано – вона отруїлася. Що робити?
Викликали «швидку» та вирушили до лікарні. Там Анастасію оглянули та призначили лікування.
Потрібно йти за ліками. Помітили, що гаманця в сумці у дружини-то і немає (морозиво я купував за гроші з кишені).
Становище жахливе. І тут, уявіть, сталося перше диво — лікарі-добрі люди, бачачи, як дружина розплакалася, всі потрібні ліки надали за рахунок лікарні.
Ліків, щоправда, було небагато, але все одно купити їх було нема на що. Ми з Іриною, з дружиною, трохи заспокоїлися, почали аналізувати ситуацію та вирішили, що гаманець вкрали наші нові знайомі Марія та Денис.
Ми в автобусі тільки з ними спілкувалися – більше нема кому. А номер їхнього телефону теж, дружина поклала в гаманець.
Втім, ми вже не вірили, що це справді їхній номер. Доньку залишили поки що в лікарні і за порадою лікаря пішли подавати заяву про крадіжку.
Надії, звичайно, мало, але чого не буває – раптом знайдуть. Йдемо, сваримося потихеньку на тему, хто перший з попутниками познайомився.
І раптом з невідомого номера дзвінок на мобільний надходить. Беру слухавку, а це Денис дзвонить.
Виявляється моя Ірина, коли записала номер телефону і поклала його в гаманець, сама ненароком випустила його і той упав під сидіння автобуса. А водій, прибираючи в салоні, знайшов і зателефонував за номером, записаним дружиною, Денису.
Той одразу ж передзвонив мені. Ми зустрілися, поїхали разом на автовокзал та забрали у водія гаманець.
Гроші були на місці, я зміг пізніше у лікарні розплатитися за ліки і, звичайно віддячив і водієві, і Денису. Наші нові друзі, дізнавшись, що Анастасія захворіла, ще й залишили нас у себе вдома переночувати.
Найдивніше в цій історії, що ніхто з інших пасажирів та водій не взяли з гаманця гроші. Це ж так просто – взяв гроші та викинув порожній гаманець.
Усі люди виявились чесними і зробили так, як було зробити складніше —зателефонували та віддали. Дякую їм за це і дай їм Боже здоров’я.
Ми не сказали Денису та Марії, що підозрювали їх у крадіжці, але осад сорому залишився досі. Якщо вони це прочитають — приносимо їм найщиріші вибачення.
У нашому буденному житті так мало хороших людей, що завжди готуєшся до гіршого і часто думаєш про людей гірше, ніж вони на те заслуговують.
