Я вже як півроку заміжня. Свекруха пережила серцеву хворобу 7 років тому.
І тепер всі родичи вважають її хворою людиною. А я думаю, це не правильно, такий хрест ставити на людині.
Тепер свекруха не зацікавлена до життя. Сидить постійно біля ноутбука та телевізора і нічим не займається.
Могла б зарядку зробити, попрацювати зі своєю не робочою частиною. А вона цього навіть не робить.
Завжди чекає, доки їй син зробить масаж, сама не зробить собі. Звикла вона до такого життя.
І чоловіка винним вважаю у цьому. Оскільки розпестив він її сильно, занадто навіть, як з дитиною розмовляє.
Характер у неї дуже складний. Вдруге вже йому каже: «Зніми мені квартиру, житиму окремо або житиму в під’їзді».
Дуже сильно маніпулює сином. А син хоче, щоб я підлаштовувалася під неї.
А я не хочу. Адже знаю, що я не погана невістка.
По хаті все роблю, прибираю, праю, їсти завжди готую. З мамою його гуляю, виводжу навіть морозиво поїсти.
А я все одно погана. Адже це не чесне ставлення до мене.
Чоловікові кажу, щоб до лікаря сходив, логопеда найняв. Потім, коли з’являться діти, свекруха взагалі жити не захоче з нами.
Оскільки 24/7 тільки з дітьми будемо проводити час. Усі думки про них будуть.
А потім далі буде гірше. Коли вона повністю лежача стане такими темпами.
Я з нею спілкуюся як зі здоровою людиною, ніколи не сприйматиму її хворою. Ревнує вона все одно, це видно.
Коли вона образиться на мене, то все, тримає свого сина біля себе і не відпускає, щоб зі мною час не проводив. Такою її поведінкою наш шлюб просто трісне від постійних моїх та її звинувачень. І чоловік просто слухати не стане.
Хоча зараз він, дякувати Богові, вислуховує мене, у всьому згоден зі мною. Але нічого не може вдіяти зі своєю мамою.
Просто не я сама повинна підлаштовувати, але й його мама теж повинна звикати до мене, до мого характеру, не одна я. Якщо я в стіну стукатиму, результату не буде.
А якщо ми удвох із мамою почнемо, то результат буде. Як ви вважаєте?
Як зацікавити її до життя? Як я тільки не пробувала.
Я дуже м’яко намагалася натякнути, щоб не здавалася, що на ноги поставлю, і почнемо мандрувати, гуляти, ходити на вечірки. А вона лише шкодує себе.
Звикла до такого ставлення, щоб її всі шкодували. А коли вона без причини на мене кричати починає, ледве стримую себе.
Цифрове телебачення зламалося, викликала майстра, полагодили. А вона невдоволена все одно, навіть тоді накричала.
Якщо їй щось у моєму вигляді не сподобається, коли виходжу надвір, вона мовчить, не розмовляє зі мною. Я думаю це надто.
Контролює сина свого постійно. Він вийде з друзями посидіти, дзвонить йому мільйон разів.
Нещодавно поїхав із колегами відпочивати, істерія була. Не їла, не купалася, взагалі зникла.
Чому люди здаються та перестають працювати над собою? Багато людей мають різні вади, яким вирок, що вони ніколи на ноги не встануть, але встають і працюють над цим. Не хочуть здаватися та припиняти жити.
Це ж дуже добре. Скільки таких людей з різноманітними вадами йдуть і на олімпійські ігри та виграють.
