Мій чоловік має ще молодшу сестру, з якою він зараз майже не спілкується. А винні у цьому батьки, вірніше, мати чоловіка.
Мене у свою сім’ю вони прийняли з великим небажанням — сподівалися, що їхній син одружується з дівчиною, яка матиме свою квартиру. Але ми поїхали в місто, спочатку винаймали житло, а потім купили невелику квартиру, за яку ще не розплатилися досі.
Допомоги від його батьків нам ніколи не було. Свекруха завжди казала, що у всьому сподівається на доньку в старості, а ми й наші діти були для них, як чужі.
Коли й донька вийшла заміж, то деякий час жили всі разом. Їх зять любив випити, часто сварився, але це не завадило моїй свекрусі купити йому машину.
І невдовзі після цього вони вирішили будувати собі у райцентрі будинок. На той час у них була маленька дитина, працював один зять і грошей на будинок, звичайно ж, у них не було — лише плани.
Батьки мого чоловіка всі свої заощадження вклали в будівництво цього будинку, плануючи забезпечену старість.
Коли їм уже було важко жити одним, особливо взимку, вирішили переїхати до дочки.
До того ж почалися проблеми зі здоров’ям у свекра. Грошей на лікування вони вже не мали, але лікарі сказали, що операцію поки що робити не треба.
Вони з радістю погодилися переїхати, адже гроші за проданий у селі будинок теж були їм не зайві. Але через деякий час, під час чергової витівки зятя, моя свекруха не витримала.
Сказала, що будинок збудований на її гроші і значить господинею в ньому буде вона. Але тут з’ясувалося, що їхня дочка оформила цей будинок не на себе, а на свого чоловіка, який сказав, що інакше піде від неї.
І тепер він їх звідти виганяє. До села повернутися їм нема куди, адже і будинок там проданий і гроші у дочки.
І тепер вони хочуть, щоби ми забрали їх до себе. Я категорично проти, але розумію, що іншого виходу ми не маємо. Як і вони. Так що таке в житті ще буває…
