Її 13-річна донька, як виявилося, теж не вміє елементарно випрати свої речі, бо мама не навчила, а бабуся, мабуть, завжди робила це за неї. У цей момент я зрозуміла, що ця “жалісливість” – це не співчуття, а скоріше руйнівна інфантильність, яка передається у спадок
Навіть через роки я все ще відчуваю гіркий присмак тих слів. “Віра, вона ж бідна…”. Це був універсальний пароль до вседозволеності, виправдання для будь-якої бездіяльності, якою б абсурдною
— Укусили. — Хто? Забулдига твій?! — Ні, свиня. — Яка свиня? — У лісі. Звичайнісінька свиня. — Так ти свині перелякався? – реготнула Наталя. — Ні. Нічого не скажу. Спи
Наталя, наче хижачка, чатувала на здобич біля порога. Вона була впевнена: цього разу її пияка-чоловік не вийде сухим із води. Три дні в запій, весь аванс пропив —
—  А чому у вас немає дітей? Вибачте, якщо запитання некоректне, але ви з таким теплом говорите про чоловіка… Клавдія Іванівна довго мовчала, дивлячись кудись у кут кімнати. Нарешті, зітхнувши, сказала: —  Так вийшло. Ми з Іваном, царство йому небесне, не могли мати дітей, лікарі завжди говорили, що все з нами гаразд, але на жаль
— Вибачте! — вигукнула молода незнайомка, відступаючи з ліфта і тягнучи за собою важку, гучну валізу. Вона випадково наступила на ногу літній пані, що стояла в очікуванні своєї
— Навпаки, намагаюся в гості прийти з подарунками, дарую тільки необхідне і за погодженням. Я ж розумію, молодим зараз непросто: і житло купи, і дітей вирости. Усе так дорого! Та й не потребую я нічого, пенсії вистачає, ще й підробляю
— Я жодного разу за всі вісім років у них і гривні не попросила! Навіть у голову таке не приходить, — ображалася Людмила Василівна. — Навпаки, намагаюся в
Три роки я взагалі не хотіла бачитися зі свекрухою, а останні пів року дозволяю їй бачити сина, але лише в моїй присутності. Приходить, грається, йде. Усе. Погуляти з ним? Ні, не можна. Одного разу вже погуляла
Моєму синові чотири роки. Із моїми батьками він спілкується без проблем, а от зі свекрухою я дозволяю йому бачитися лише у моїй присутності. Через це ми з чоловіком
— Я тебе, Люсю, навчу пекти млинці. Донька повинна вміти все, що робить мати і навіть трохи більше. Буде смачно, запевняю
Людмила заочно зненавиділа майбутню мачуху, ще навіть не бачивши її. Це була осінь. Її тато відправив доньку до бабусі в село на канікули, а коли прийшов час повертатися
Ось так от на старості років вийшло, що маючи трьох дітей, ми залишилися самотніми і нікому з них не потрібними. Як працювали і допомагали їм фінансово, так вони з нами і спілкувалися
Я вийшла заміж у 18, за свого однокласника, друга дитинства. Через пів року дізналася, що чекаю дитину. Часи були важкі, з грошима скрутно, але про переривання і мови
— Мишко, де тато зараз? — Спить. На кухні. Я у ванній замкнувся. У мене телефон Володі з класу. Свій тато у вікно викинув. — Я їду. Зараз же їду. Сиди тихо, чуєш? — Бабусю, він двері зачинив і ключ десь викинув. Щоб я до тебе не втік
— Бабусю, забери мене, благаю. Тато знову п’є. Чіпав мене вчора. Я не хочу тут жити. Будь ласка… Голос Михайла тремтів у слухавці. Галина вчепилася в телефон так,
— Мені подобається, як ти працюєш, сьогодні будеш для начальства святковий стіл накривати й страви подавати. А потім можеш, те що на тарілках залишилося, додому взяти, рибку там, шинку, ну й усякі інші делікатеси. У тебе ж кажуть синочок зовсім маленький? Ти ж іще годуєш його
— Ну що ти, голубонько, підійди до мене ближче. Завідувач їдальні для керівництва дивився на Ларису дуже привітно. І вона теж була йому вдячна, її сюди Оксана порекомендувала,
Люся йому готує дієтичні котлетки й супчики, соління й гостре Борису не можна. Доглядає за ним, не дає перепрацьовувати, у ванній із травами спинку йому тре. Чай лікувальний подає, коли Борис сидить у кріслі біля телевізора. — Що ти з ним няньчишся, свою нерозтрачену любов, що на дітей могла б витрачати, на мужика розтрачуєш
— Тобі не здається, що твій Борис тобі зраджує? — якось запитала Люсю її сестра Анна. — З чого ти взяла, Аню? Ти ж знаєш, у Бориса серце,

You cannot copy content of this page