Дід натягнув окуляри і, повільно стукаючи вказівними пальцями по клавіатурі, набрав текст і натиснув «Відправити». — Тут можна зробити так, щоб мені могли писати тільки ті, хто в мене в друзях? — Звичайно. Потрібно ось сюди натиснути, на налаштування приватності. — Тисни, зараз у друзі буде додаватися. І точно, менше ніж за хвилину в кутку профілю горіла червоненька цифра «1»
Про те, що вони не пасують одне одному, Лев Валентинович зрозумів, коли прочитав у її анкеті: улюблена страва – окрошка на кефірі. — Це взагалі законно? – запитав він
Стосунки Олега Васильовича із сім’єю сина були натягнутими. Чоловік ставав неуважним: то онуку забуде із садка забрати, то потягне додому телефон невістки. А одного разу прийшов із лікарні в бахілах і з присосками від медичного апарату на грудях – так сильно поспішав подивитися футбольний матч на смарт-телевізорі сина
— Тату, нам сьогодні мають привезти нову пральну машину, а трохи пізніше – забрати стару на смітник. Ти зможеш почекати в нас удома вантажників і проконтролювати це все?
Олексій вже чекав біля самих дверей квартири. Я стала замикати їх на ключ і тут почула протяжне: — Таня-я-я, Танечка… Але не повернулася. Олексій вже викликав ліфт і притримував двері, щоб не закрилися, він квапив мене, ми спізнювалися. Я забігла в кабінку… А далі й сталося все те, що досі, навіть через стільки років, не дає мені спокою
Був у моєму житті епізод такий, що я досі мучуся муками совісті. І ніяк не можу себе пробачити, хоча стільки років минуло. Хтось скаже, не звинувачуй себе, хтось
— Хочу сказати, що аліментів, які платить твій батько, мені не вистачає. Тому, давай, мій дорогий, допомагай грошима. Бачу, у тебе є свій дохід, вкладай копійку в сімейний бюджет. — Але, мамо… — Слухай мене уважно! Якщо не станеш цього робити, вижену жити на вулицю. Будеш поневірятися як безхатько. Або відправлю жити до недолугого батька
— Сашко, досить просити в мене грошей! – кричала жінка на сина. – Скільки можна, мені самій не вистачає. А ще ти клянчиш! То тобі джинси, то кросівки
Ганна підвищила голос: — Ні, я вирішила. Збирай у мішки і вези в місто продавати. На ринок не ходи, там платити треба. У дворі під будинком розташуйся, міські з руками відірвуть. А якщо неприємність якась, ось тобі папірець з адресою. Скажеш, що їй привіз, але місто погано знаєш, не доїхав. Зрозумів
Урожай картоплі цього року зашкалив. Ганна, дивлячись на цілу купу, задумливо сказала: — Синку, треба продавати. Ой ну куди нам скільки? Син Славко ліниво кинув: — Худобі згодуємо.
Прийшла і моя колишня подруга (на теперішній час) того вечора зі своїм п’ятирічним сином. Хлопчик був спокійний, добрий і тихий. Але в якийсь момент сталося непоправне. Хлопчик потягнувся до вази з цукерками, зачепив мій телефон і той з гуркотом полетів униз. Відразу стало зрозуміло, що телефон не підлягає ремонту, був розбитий екран. Хлопчик, злякавшись, стояв і плакав від переляку
Я посварилися зі своєю найкращою подругою через її сина. Бо вона не хоче відшкодовувати збитки. Опинилася я в такій ситуації, де зрозуміла, що люди зовсім не дорожать дружбою,
При інших людях він весь позитивний. Вдома весь час кричить про розлучення, що малюка забере, старшого називає дурнем, постійно свариться на нього, проте при моїх батьках завжди робить вигляд, що піклується про нас. Набридло це приниження
Я заміжня за чоловіком якому 45 років. У мене від першого шлюбу є дитина-інвалід. Не важка, сама їсть, говорить, ходить до туалету, така собі “сонячна дитина” – 16
Учора вигнав дружину після того, як вона мене послала за відомим всім напрямком. Я такого терпіти не збираюся. Доньку люблю більше за життя. Сильно дуже. Дружину люблю, але напевно недостатньо, щоб пробачити деякі речі
Я вигнав дружину з дому. І мені не по собі зараз. У шлюбі ми два з половиною роки. Є спільна дочка, якій 2 роки. Мені 34, дружині 25.
— Артем, що тут у тебе? – повз пройшов інший консультант і помітив роздратування Артема, який смикає ногою. — Знову грошей немає, а холодильник треба. Збирається дешеве брати, – відповів хлопець, понизивши голос, але Марія Іванівна все чула. — Та все в них є, у пенсіонерів цих, тільки розщедрюватися не хочуть, на той світ забрати намагаються
Пенсіонерка обирала дешевий холодильник і терпіла насмішки продавців. Але вже наступного дня кривдники поплатилися. — Таке ніхто не купує! Хіба тільки на дачу, – молодий чоловік із бейджиком
— Донечко, – звернулася мама до Олесі, – давай допоможемо Варі? Вона б і зійшлася з чоловіком, заради дітей, але жити у свекрухи відмовляється категорично. Поступися їм тимчасово своєю квартирою, нехай у ній поживуть, а вийде сестра на роботу, вони візьмуть іпотеку
— Давно б пішла, – каже Олеся, – усе маму було шкода. Я б на заочне перевелася і на роботу пішла. Але було так: щойно заїкнуся про це

You cannot copy content of this page