— Великдень вдався, але паски у тебе вийшли сухі та низькі. Треба було довше тісто вимішувати. І масла побільше наступного разу клади. Ти якось халатно до цього поставилася, Аліно. У мене такі завжди пишні, як хмари. А у тебе вони — як цеглини. — А яйця чому такі бляклі? — підхопила сетриця, крутячи в руках великоднє яйце
— Алінко, а ти не забула, що завтра Великдень? — Гліб увійшов на кухню, грюкнувши дверима трохи голосніше, ніж зазвичай. На кухні пахло ваніллю та апельсиновою цедрою. Аліна
Днями телефонує синові й ниє, що так їй хочеться сир з виноградом. А сир, між іншим, той, що за шалені гроші. У фермерському магазині найдорожчий — її найулюбленіший. І не соромно синові телефонувати? Мені не набирає, через нього зайшла
— Ого, вона що теж «на ручки» хоче? — питає Ларису подруга сміючись. Маючи на увазі свекруху жінки. – А то ж невістці зараз зовсім легко, правда? І
— Мамо, – каже Аліна, – ну це ж нестерпно: посміхається в очі мені лицемірною посмішкою, а позаочі бабусі каже, що я її старою каргою називаю. Але ж не було такого ніколи. Бабуся при ній почала мене вичитувати, я розревілася, а вона така задоволена сидить
А чи чули ви в дитинстві від своїх батьків фразу: «Не смій дружити з тим чи з тим»? Я от чула. І тільки зараз розумію, що це була
— Ану нагадай, навіщо ми сюди їдемо? Я міг би зараз на роботі доробляти квартальний звіт. — Тому що це твій спадок, і потрібно вирішити, що з ним робити, — Марина постукувала по екрану телефона. — Шість соток землі під Києвом. Знаєш, скільки це зараз коштує?
— Моя дача, дістанеться всім онукам порівну, я так вирішила, – говорила завжди Ганна Петрівна Так і сталося. Троє спадкоємців отримали по дві сотки землі та один старенький
— Якщо тобі треба – залишай дитину. Я від своїх прав на дитину вирішив відмовитися, – сказав він одного вечора. Позбавлятися вже пізно, можеш здати його куди слід, справа твоя. Ось, тут невелика сума, щоб тобі вистачило на перший час. Вважай це моїм подарунком на нашу річницю
— Донечко, прошу тебе… вислухай мене! – ридала свекруха. — Ні, Віро Василівно. Говорити нам нема про що, – відрізала Олена. Жінка подивилася на чотирирічного Іванка. Він був
Алла, спантеличено зітхнувши, поглянула на продукти і стала шинкувати салати. До риби вона перейшла в найостаннішу чергу. Дівчина раз у раз дивилася на годинник, розуміючи, що з хвилини на хвилину мають прийти гості
Двадцятип’ятирічна Алла сильно нервувала, прискіпливо обираючи зі свого гардероба найскромнішу сукню. Уперше за два місяці заміжжя її запросили на сімейне торжество. Свекруха Галина Гаврилівна зателефонувала за тиждень до
Вранці спала до десятої, каву приносили в ліжко (на перших порах із ввічливості), сама нічого не мила, не прала, не прибирала – все це чомусь лягало на плечі Наді та Ігоря. Ба більше, одного разу Надя виявила на дверцятах холодильника акуратно прикріплений розпорядок домашніх справ. Таблиця з підписами: “Понеділок – вологе прибирання”, “Середа – вікна”, “П’ятниця – холодильник”. І внизу приписка: «Відповідальні – Надія і Ігор»
Надія застигла на місці, ніби її облили крижаною водою. — Що ви зараз зробили?! – голос її здригнувся. – Ви залізли в мою сумку?! Людмила Аркадіївна повернулася, навіть
— Мамо, це тобі! — урочисто виголосив він, затягуючи коробку на кухню. — Посудомийна машина, — пояснила Лариса, поправляючи бездоганну зачіску. — Остання модель! Економить воду, електроенергію і головне — час
Ніна Петрівна стояла посеред новенької однокімнатної квартири й намагалася зрозуміти, куди зникли останні тридцять років її життя. Здавалося, лише вчора вони з Віктором переїхали у простору трикімнатну квартиру,
Але щойно вона поставила блюдо з шашликом у центр столу, як за парканом пролунав дзвінкий жіночий голос: — Ну що, пригощаєте? Я без запрошення, сподіваюся, не проженете! Ірина підняла очі й побачила сусідку Ларису, яка, посміхаючись, заглядала через паркан
Ароматний дим від мангала стелився над ділянкою, змішуючись із запахом скошеної трави і квітучого бузку. Ірина витерла спітніле лоб тильною стороною долоні і дбайливо переклала шашлик із шампурів
— Світлано, що сталося? – Олена вийшла вперед, загороджуючи стіл із гостями. — Що сталося? – передражнила та. – Моя донька голодна вдома сидить, а ви тут бенкетуєте! Сусіди сказали, що ви її сюди заманили, а потім вигнали! — Ніхто нікого не заманював, – спокійно відповіла Олена, хоча всередині все кипіло
—  Тітонько Олено, а можна я у вас побуду? Я тихесенько посиджу, нікому заважати не буду, – тоненький голосок Віки, сусідської дівчинки, пролунав з-за паркану, коли Олена розвантажувала

You cannot copy content of this page