— У тебе ноги криві, вся в матір, та ще й пласка зовсім, — бурчав батько, косо поглядаючи на доньку, яка крутилася біля дзеркала, — Краще б уроки робила, а то все їй гуляти подавай, а потім неуком будеш
— У тебе ноги криві, вся в матір, та ще й пласка зовсім, — бурчав батько, косо поглядаючи на доньку, яка крутилася біля дзеркала, — Краще б уроки
— Їжте, яблучка миті. З нашого саду. Солодкі-пресолодкі. Це сорт «коричневе смугасте». Мої найулюбленіші, — говорила Аня. Діти задоволено захрумтіли, сік бризкав на всі боки, а Федька відвів погляд і примружився. Аня підійшла до нього в останню чергу. Вона простягнула йому велике червоне яблуко й сказала: — Пригощайся, Федю. І зі святом тебе
На лавці біля під’їзду сиділи діти, як зграйка горобців. Серпневий вечір ніжно гладив їхні вигорілі за літо голівки. Хоч вони й трохи втомилися, але цікавість тримала їх на
— От тепер у нас так – приведуть мені обидві своїх дітей і розважають одна одну. Я вважаю, що така тісна дружба ні до чого доброго не приведе, — бідкалася Ольга Дмитрівна. — Одна вже розлучилася, у другої до цього йде?
— От тепер у нас так – приведуть мені обидві своїх дітей і розважають одна одну. Я вважаю, що така тісна дружба ні до чого доброго не приведе,
А Тамара справді вискочила заміж за пенсіонера. Їй не було ще й тридцяти, а чоловікові стукнуло шістдесят. Різниця у віці була такою, що незнайомі могли б подумати, що вулицею йдуть під руку батько і дочка
В одному старому під’їзді зійшлися дві молоді пари. Тамара, яка щойно вирвалася з-під крила матері, що жила на першому поверсі, вийшла заміж за свого давнього залицяльника Івана. А
Не існує чоловічих чи жіночих обов’язків. Хто що може і кому що важливіше — той і робить. Головний критерій — якість. Хто краще миє посуд — той і миє. Хто краще готує — той готує. Хто краще заробляє гроші — той заробляє. Усе просто: роби те, що виходить у тебе найкраще
Коли я, молода й недосвідчена, збиралася заміж, мама вручила мені не просто благословення, а ще й на додачу – золоті правила, які з роками стали фундаментом мого сімейного
За сортовою полуницею та малиною до неї їхали з усієї області. Ксенія все відкладала, сподіваючись, що з’являться родичі діда Іллі, і вона зможе з ними домовитися про продаж сусідської ділянки. Платити за будинок вона не хотіла, чекала, поки він розвалиться сам по собі. І ось — дочекалася
Ксенія з тривогою дивилася у вікно, як біля сусідського побитого часом паркану зупинилася старенька «буханка». Звідти, наче дідько, вискочив незнайомий чоловік і, махнувши шоферу, штовхнув напівгнилу хвіртку. —
— Не буду розводити китайські чайні церемонії. Синку, у мене немає грошей. Я ж не буду продавати речі? Мені на місяць треба приблизно 20 тисяч. Ти повинен мені допомагати
— Синку, заробітну платню отримав? — у голосі жінки тремтіла надія. Але Максим був не готовий до того, що буде далі. Він сухо відповів: — Ні, мамо, затримують.
— Я ж казав, треба було відразу їй усе розказати, — промовив дідусь, відсунувши недоїдений млинець. — Микола — її батько, йому й вирішувати, коли сказати доньці, — заперечила бабуся. — Ох, горе яке
— Бабусенько, а коли мама з татом приїдуть? — запитувала Ліза, не відриваючи очей від млинців, що шкварчали на сковорідці. — А чого ти плачеш? — Тому що
Чоловік Альбіни — веселий таксист Володимир, хотів назбирати на свою квартиру і швидко встановив у квартирі свої порядки: економили на всьому, навіть на воді, тож з Іри брали і за воду, і за електрику, коли вона приходила прати. — Копійка гривню береже, — повторював Володимир. — Ти на нас не сердься, дуже вже хочеться свою квартиру. Сама розумієш — жити з тещею не моя мрія
Тітка вигнала Ірину напередодні весілля Альбіни. Альбіна — єдина донька тітки Катерини. Єдина й улюблена. Ірина на тітку не ображалася, розуміла, що молодим ніде жити. Щоправда, та ж
— Мамо, куди можна каструлю поставити? — Мамо, а вам зручно, якщо я буду в мультиварці кашу готувати? — Мамо, навчіть, будь ласка, як ви розсольник робите, а то сил уже немає слухати: у мами краще
Коли Валентина захворіла, Сергій не злякався. Возив її по лікарнях, тримав тазик, коли її нудило, обтирав вологою губкою, коли не було сил встати й помитися. Діти, тоді ще

You cannot copy content of this page