— Про що ти, мамо… У мене троє дітей на шиї. Кому я можу запропонувати таке щастя? – раптом щиро відповів Антон. — Ні, не кажи так. Раніше сім’ї були великими, у наш час троє дітей – це практично норма. Це тепер однією дитинкою хочуть відбутися, немов галочку поставити. Та й зараз у дружних сім’ях є і по троє, і більше, – сказала Олена Іванівна, і засобиралася додому, – мені завтра рано вставати. А діти… вони дуже швидко ростуть. Ось сам побачиш, як час летить
Антон був щасливий у шлюбі недовго. Три перші роки, не більше. Потім став помічати пристрасть дружини до шкідливих звичок. Повертався вечорами додому, а Люда вже була напідпитку. І
— Цей стиль називається – прованс. — Який до біса прованс, – остаточно з себе вийшла Алла, – ти міську квартиру на сільський сарай перетворила. — Ну не кип’ятись, не кип’ятись, матір, – вийшов зі спальні свекор на підтримку Лілії, – Сашку подобається, і мені подобається. Треба б і нам штори змінити. — Ви всі тут заодно? – зло запитала Алла. – Дружити проти мене надумали? — І нічого ми не надумали, ми всі тебе дуже любимо. Ну, йди до мене, дай обійму, скучив… І свекор обережно відвів ридаючу свекруху в їхню кімнату. І це був перший скандал, з якого почалося сімейне життя Лілії та Олександра
— Олександре, ти ж послухаєш свою матусю, ти ж не приведеш у дім це диво? Алла Максимівна вже зібрала зі столу й перемила посуд, коли син, провівши дівчину,
— Сонечко моє, а чого так мало? — Мамо, тут така справа. Коротше, це все. Більше я не можу. — Що не можеш? Не витримавши, він глибоко зітхнув і швидко вимовив, боячись передумати: — Мамо, у мене проблеми з Мариною. Я не так багато отримую, у мене сім’я. Це немаленькі гроші. Влаштуйся, будь ласка, на роботу. — Зрозуміло. Отже, матері в тебе більше немає
— Максиме, зарплату дали? Голос жінки тремтів від нетерпіння. Але чоловік був не готовий до того, що буде потім. Тому, зітхнувши, сухо відповів: — Ні, мамо, затримують. Жінка
— Не вдавай із себе невинність! Це ти в усьому винна! Ти навела порчу на Романа! — Ви з глузду з’їхали? Яке порча? – Галина почала закипати. – З чого ви взяли… — Досить прикидатися! – голос свекрухи зірвався на вереск. – Якщо не знімеш із нього порчу, сама пошкодуєш! Я тобі це так просто з рук не спущу! — Ну знаєте… – Галина ледве стримала нервовий сміх, що рвався назовні. – Спасибі, повеселили. – Вона просто поклала слухавку
— Не вказуй мені! – Римма В’ячеславівна спробувала прорватися до Галини, але сусід легко перехопив її. – Я мати! Я маю сина захищати! — Від чого захищати? –
— Це ти ще не бачила справжнього сільського весілля! – втрутився Ілля. – Спочатку все дуже цивільно, але години за дві якогось найстрашнішого вусатого дядька переодягнуть нареченою, і почнуться розваги! До речі, врахуй, тебе на цей час замкнуть у сарай з курми. І будеш там сидіти, поки тебе не викуплять. — Перестань мене лякати, – вигукнула Ксюша. – давайте якось скромненько, по-сучасному, без ось цих, так званих, традицій
Старенький автобус зупинився на лісовій дорозі. — Хто Калинівку питав? Виходьте, приїхали! – скомандував водій. Ілля зістрибнув зі сходів першим, подав руку Ксюші. Автобус фиркнув сизим димком і
– А нічого, що поки що мама жива і я дуже сподіваюся, що вона ще поживе, щоб побачити, як Вітюша і рідного батька на смітник життя викине. Тільки тоді до мене тоді не повзи, не пошкодую. — А що це я рідного батька маю викинути? – спокійно сказав брат. – Він – батько, а мати твоя – стороння жінка
— Ось так, Марино, зазвичай про жінок кажуть у негативному ключі, мовляв, узяв із дитиною, виростив, вигодував чужий приплід, а в нас ситуація навпаки, у мами, – сумно
— Олексійку, а квіти? Це ти їх приносив? Здогадка пронизала її несподівано, наче блискавка, звісно це він, як вона не розуміла цього досі. — Так, я… — Навіщо? — Ти ж гарна дівчина, тебе потрібно балувати й тішити. Ось повернуся, почну працювати, і буду дарувати тобі й малечі різні подарунки та іграшки. Ми одружимося, і ти ніколи більше не будеш плакати. Він зніяковів: — Ну, я бачив… випадково… як ти плакала… — Я ж стара для тебе… — Ні, саме для мене, ні
— Олексію, іди їсти! Ну, скільки можна тебе кликати? Мама ляснула рушником по кістлявому заду, що стирчав яскравою картатою плямою з кущів смородини. — Ну, мамо, не хочу
— Шкодуєш про розлучення? — Та начебто й не шкодую, але як подивлюся, колишній зараз просто в шоколаді, а в мене все геть з рук погано. Куди не кинь, скрізь дуля з маком, – зізнається молода жінка. – Як згадаю своє життя заміжньою, так здригнуся. Начебто й нема про що шкодувати. Але чому ж тепер все так
— Зло бере і так, якщо чесно. Та ще й колишня свекруха мені свербить постійно, що це я така невдачлива, просто талісман нещасть, – засмучена Валентина. — Шкодуєш
— Ти ж мені обіцяла, що викинеш це неподобство! — Юлечко, не гнівайся, – миролюбно відповіла її бабуся, Валентина Іванівна, – Ну що ти розлютилася на цей халат? Що він тобі спокою не дає, я не зрозумію? — Ну ти що, бабусю, серйозно? Не розумієш? – надулася дівчина, – Та він старший за мене! Ось, подивися, тканина від старості вже розповзається, як марля стала. Тут зашито, там… Ну не соромно тобі таке носити? Наче вдягнути нічого
— Ти ж мені обіцяла, що викинеш це неподобство! — Юлечко, не гнівайся, – миролюбно відповіла її бабуся, Валентина Іванівна, – Ну що ти розлютилася на цей халат?
— Сашко, де ти був, і чому так пізно прийшов? Сьогодні іменини моєї мами, ми мали заїхати і привітати. Я тобі дзвонила, дзвонила, потім поїхала одна, чому не відповідав на мої дзвінки? — Вибач, люба, так багато було роботи, я вимкнув звук у телефоні й забув про це. А до Світлани Семенівни заїду і привітаю завтра, сподіваюся, вона не образиться. Чорт візьми, треба ж було саме в день іменин тещі зустріти дівчину своєї мрії. Ну гаразд, Семенівна добра, за букет троянд своїх улюблених, пробачить зятю таку помилку
— Чоловіче, може, ви мені допоможете? Ну, нарешті, Сашко чекав цього питання від гарненької відвідувачки хвилин п’ять. Коли вона увійшла в двері, чоловік одразу зрозумів, що це його

You cannot copy content of this page