Головна

Selena

— Час у спадок вступати, – нагадав дружині на десятий день “дбайливий чоловік”, – двокімнатна квартира не буде зайвою для нас, та й грошики мабуть у тещі є. — Зачекай трохи, у мене ні сил, ні бажання бігати оформляти документи, – дружина, як завжди, без доброго напуття з боку чоловіка, не збиралася нічого робити. — Потім відпочинеш, – защипнувши складку на животі у дружини, Іван подумав, що це мало спонукати Ольгу взятися за оформлення спадщини, і це спрацювало
Життєві історії 0
Ольга монотонно вишкрібала пригорілий жир з дна каструлі залізною мочалкою, і одним оком стежила за рядженими в телевізорі. Одягнені в цікаві костюми наспівували відомі пісні. Ольга не те
— Єгоре Васильовичу, курку мені треба спіймати на суп. Не вмію я, та й рука, боюся, здригнеться, шкода. – Потиснула вона плечима. — Справа не хитра. – Єгор Васильович прихопив сокиру. — Ти тепер на вечерю приходь, супчиком нагодую. – Запросила сусідка, коли справу було зроблено. — Прийду. – Погодився Єгор Васильович, сам він майже нічого не готував, а вже наваристого курячого супу не їв кілька років
Життєві історії 0
— Єгоре Васильовичу, доброго ранку. У дверному отворі з’явилася сусідка Люба, але Єгор Васильович цього не помітив. Підперши підборіддя руками, він задумливо дивився у вікно. Люба ж, швидким
— Бабусю, а коли я так навчуся? Чи навчуся? – Хвилювалася Валя. — А цього навчитися не можна. Це особливий дар. Але вже скоро тобі дістанеться. Мені уже дев’яносто шостий рік. Зажилася. Тільки пам’ятай, Валентино, сила в тобі буде велика, але використовувати її можна тільки на благо. Будуть приходити, просити приворожити, покарати кривдників і ще щось – не смій. І сама нікого не ображай, не роби помсту за образи. Там такі суди вершаться, не тут. – Повчала баба Оля, зводячи очі до неба
Життєві історії 0
— Бабо, Олю. Бабо, Олю. – Трохи голосніше кличе Валя, бачачи, що бабуся не реагує. — Що, маківка моя? – Запитує баба Оля, не відриваючись від роботи. За
Алла потягла чоловіка до картопляної грядки. Серед соковитих, нещодавно викопаних бульб лежав згорток. Боря з подивом роздивлявся іржаві шпильки, голки, сплутане волосся, іржаві дріт і ключ, погнуті леза бритви. Усе це було перемотано товстою чорною ниткою. — Пару годин тому знайшла іржавий підклад. Так злякалася, що одразу в будинок забігла. Не знаю, що робити
Життєві історії 0
— Алло, борщ! – крикнув Борис, заходячи в будинок. — Та постривай ти…, – Алла буркнула собі під ніс, – Борю, біда! Подивися, що в городі знайшла! Алла
— Нічого Зойку не проймало, ні позбавлення кишенькових грошей, ні розмови, ні те, що ґаджети відібрали, ми по-всякому пробували вже, але куди там!  І на облік поставили її в дитячій кімнаті, і могла на кілька днів зникнути з дому, – хитає Інна головою. Тривав цей період років три. Діана примудрилася в 10-му класі залишитися на другий рік, потім пішла, забравши документи зі школи. А у 18 років несподівано поведінка змінилася. Але ж вітчим уже її попередив, що після повноліття вона – на «вільних хлібах»
Життєві історії 0
— Боюся тільки, що молодшенька моя може проговоритися. Вона з Зоєю не особливо дружна. Немов засвоїла ставлення до неї з боку свого батька, – ділиться з подругою Інна.
— Та чим ти мені допоможеш? – сумно усміхнулася Женя, – Ні, Діано, це мій хрест, і мені нести його. Але розумієш… Мені страшно. Я віднедавна почала зриватися на неї, кричати, обзивати… Не зі зла, просто нерви не витримують. А потім так паршиво на душі від того… Ну що я за дочка така, га? Лікарі кажуть, звісно, що вона все одно нічого не розуміє, але мені здається… Я бачу, іноді, рідко, що в неї осмислений погляд. І вона дивиться на мене з німим докором… У такі моменти я почуваюся останньою сволотою, Діанко, розумієш
Життєві історії 0
Діана мовчки дивилася на ще молоду, сповнену сил жінку, що сидить зараз перед нею із застиглим на гарному доглянутому обличчі виразом безвиході й безпросвітної туги, і не впізнавала
Минуло багато років, а вони дружать і досі, хоча обом, з різницею в один місяць, п’ятдесят чотири роки. Олена згадала дитинство, молодість, якусь відчайдушність, що була притаманна їхньому віку в ті часи, коли ще живі були батьки, і в них була дача (хто б знав, що за багато років, Олена сумуватиме за цією дачею, де можна було жити з весни до пізньої осені)
Життєві історії 0
Як добре! Дихати, дихати, дихати! Такий аромат, тут, за містом… повітря восени буває таким незвичайним. Олена знала про це напевно, тут колись була дача її батьків. Ах, знати
У неділю, поки Антоніна ходила до крамниці, та там і затрималася в розмовах із бабами, Федір викотив мотоцикл «їжак» в народі, який був його гордістю, і поїхав на околицю. Дорогою зустрів діда Кузьму, який бездіяльно вештався селом. Він уже встиг, як сам казав, «горючого» купити, тепер залишилося з ким-небудь розділити радість недільного дня. — Федько, стій! – Дід Кузьма показав на «горюче». – Поїхали до мене, поділюся «мікстурою». — Я ж за кермом. — І куди зібрався? — На околицю, – зізнався Федір
Життєві історії 0
Ліс так і вабив. Особливо в спекотні дні. Прилягти б під берізкою, сховавшись у тіні, слухаючи, як дзижчить джміль, і на галявинах розноситься аромат суниць, уже стиглих, ягід,
— А давайте пужнем, – запропонував Павло – задиристий, веселий хлопець. — Сніжком у вікно кинути, або постукати, – одразу схопився за цю думку Сергій. — Ні-ні, так їх не проймеш, – махнув рукою Миколка, – краще у двері стукати, та гарчати, враз розбіжаться. — А краще кожух овчинний вивернути навиворіт, сажею обличчя вимазати і так у вікно постукати або в двері ввалитися, – загорівшись пропозицією, підказав Пашка
Життєві історії 0
Снігу намело до самих дахів. Вдень такий білий, що очі сліпить, і тільки місцями – з блакитним відливом. Уже вдосталь накатавшись на санях, молодь розбрелася по домівках. Та
Батько Соні, Гнат до розмов дружини ставився філософськи: чим би дружина не тішилася, головне, щоб тарілка борщу до його приходу стояла. Обов’язково зі сметаною і пампушками з часником. Після зміни на заводі сил вистачало тільки на вечерю і читання газет. Новини батько читав перед сном, за чашкою чаю, іноді коментував їх вголос і підкреслював олівцями відомості, що були особливо для нього цікавими
Життєві історії 0
Софія колись до нестями мріяла вийти заміж. Боялася залишитися старою дівою. Цей страх вселила їй мати, яка з презирством ставилася до незаміжніх панянок. — Якщо заміж не вийшла,

You cannot copy content of this page