Selena

— У тебе що, зовсім ніякої гордості немає? — прошипів у слухавку голос суперниці. — Усе, пішов мужик від тебе, кинув, не хоче з тобою жити й чути

— Знову каша! Оленка б мені зараз рибних котлеток зробила! — скривилася Василина Гнатівна, наче ковтнула лимон. — Мамо, досить уже про Олену! Втекла твоя Олена, і тільки

Лізу, відколи їй виповнилося дев’ять, виховувала бабуся Клавдія Іванівна. Батьки пішли з життя, повертаючись пізньої осені додому на стареньких «Жигулях». Вони продавали на базарі м’ясо і молоко, і

Ніна Анатоліївна сиділа на лавці біля під’їзду, з сумом спостерігаючи за дітлахами в пісочниці. Вона нещодавно переїхала в це містечко, залишивши свій дім у селі єдиному синові. —

Катерина лежала, згорнувшись калачиком, і її сльози текли, мов весняні струмки. Коліна підтягнуті до підборіддя, а в грудях — порожнеча. — Мамусю, — у двері постукала донька, —

— І де це ти волочилася? — гаркнув Остап, щойно Наталка переступила поріг квартири. Вона, ледве зводячи дух, відповіла: — Я на роботі була. — На якій іще

Увечері після роботи Тетяна їхала в напівпорожній електричці й раптом відчула на собі чийсь погляд. Навпроти не було нікого, але через прохід сиділа пара приблизно її віку. Повненька

Віктор, ледь стримуючи роздратування, повільно розмішував у відерці термосуміш. За стіною його теща Ірина Олександрівна відпочивала після обіду, невдоволено покректуючи. Дзвінок мобільника перервав його думки та процес змішування

— Поліно, ти бабусі Наді давно дзвонила? Позавчора? Подзвони їм із дідусем, ти ж знаєш, скаржитися вони не люблять. А почуваються вони зле, розумієш? Тетяна Іванівна колишнім свекрусі

— І що, й дивитися у вікно тепер вже не дозволено? — злісно кинула літня жінка, її погляд, здавалося, міг пропалити шпалери. Світлана, тихо підійшовши ближче, м’яко заговорила: