Selena

Федька навчався із Сергієм в одному класі сільської школи. Клас був невеликий, усі дружили. Але після навчання Сергій вступив до міського технікуму, а Федір залишився працювати в колгоспі.

— Вона вважає, що раз у нас однаково дітей немає, то треба допомагати хоч якимсь, “хоч якісь” – це, природно, діти її доньки, – розповідає Інна, – і

— Так і сказав, прямим текстом. Ні, натяки, звісно, були з його боку й раніше, але такі, обережні, мовляв, треба робити кар’єру, прагнути розвиватися, – розповідає Анна. —

П’ять років тому я виходила заміж. З майбутнім чоловіком знали одне одного давно, зустрічалися майже 2 роки. Рішення було обдуманим, зваженим. Весілля вирішили влаштувати невелике, покликати найближчих. До

— Відчепіться від мене! Відчепіться всі! Нічого не хочу і нічого мені від вас не треба! Я сама все вирішу! – кричала їй в обличчя донька, ковтаючи злі

— Михайле, мама дзвонила. Вона взяла квитки на поїзд, тому нам треба їх з братом розмістити… Ти зможеш заїхати в магазин? – Юля запитально подивилася на чоловіка. Михайло

Тетяна розплющила очі й побачила над собою низьку стелю. Згадавши події ночі, вона засумнівалася, чи правильно вчинила, втягнувши ще одну людину в орбіту своїх проблем. Блукати з дитиною

Наталя вся внутрішньо стиснулася, коли побачила племінницю чоловіка, Олеську. Дівчисько, не дивлячись в очі і шморгаючи носом, подало складений навпіл аркуш у клітинку і швидко втекло. Наталя розгорнула

Неділя. Ранок. Дзвінок на телефон. Марійка – моя старша сестра. Я завжди хвилююся, якщо хтось дзвонить рано вранці або пізно ввечері. — Сашо, приїжджай! Мені дуже погано! І

Наталка збирала свої речі під суворим наглядом свекрухи. Сліз не було. Як не було й інших емоцій. Нічого, крім усвідомлення того, що вона, Наталя, знала, що саме так