Знову до матусі зібралася? – кепкував Іван, – Чоловік з роботи прийшов, а ти замість того, щоб вечерю подати, тікаєш? — Та що там подавати, – кажу, – усе на столі. З ложки тебе годувати? Ти ж їдеш до своїх, ми разом їдемо, я ні слова не кажу. — Ще б пак, – посміхається чоловік, – ми звідти з повним багажником їдемо. А від матусі твоєї ти з порожніми руками прибігаєш, або з цукерками, які моя щедра теща онукові вирішила купити
— Мамо, – майже шепочу по телефону, – я до тебе завтра забіжу, сьогодні просто не встигла, замоталася зовсім. — Та не рвися, не загострюй, у мене все
Все, влітку мої муки закінчаться і стане трохи легше, – ділилася Наталя радістю ще ранньою весною. Макс закінчить інститут і піде працювати. А то я кожну копійку на себе витратити боюся, раптом попросить грошей вислати, а в мене немає
Не знаєш, де можна на підробіток влаштуватися, так, щоб і недалеко, і вечорами? – запитала мене сусідка, – Не чула нічого? Я б і прибиральницею пішла вечорами. Я
Мама моя намагалася говорити зі свахою. — Ліда, сина твого не повернеш, а донька моя жива, вона ж вдовувала 7 років, думаєш легко це? Ти вдовою залишилася, тобі було 40, а їй 25. Ну зрозумій ти, живим – про живе, ніхто не зраджує і не забуває Дмитра, але й Марії в труну не лягти
Моя молодша сестра Марія, вийшла заміж зовсім молоденькою, їй ледь виповнилося 18 років. Зі своїм чоловіком вони разом навчалися в школі, всі 11 років дружили, тож нареченим і
Даша з Арсенієм переглянулися і стали віддавати мамі, як за оренду. Через кілька років Ірина Валеріївна стала господинею другої квартири, яку негайно здала, чим обнулила для своєї кишені накладний іпотечний платіж. А оскільки з доньки та її чоловіка вона брати гроші за кімнату не перестала, то незабаром здійснила і другу мрію: відпочинок на морі. Та ще й сестру Марію на курорт за свій рахунок звозила. Ось тоді й були вимовлені Марією Валеріївною ті самі слова: — Ось молодь, жити не вміють! За три роки на своє житло так і не накопичили
Не наважиться Даша на другого, – каже Арсеній на розпитування своєї рідні, – зараз донька маленька, та ще й іпотека. А виплатимо, то їй тоді вже буде запізно.
Ти не могла б мені докинути ще пару тисяч, – попросила мама день на 3-й перебування з онуком, – я не розрахувала, у нас немає грошей. Катя не здивувалася, очікувала чогось подібного, гроші мамі на картку перевела, потім уже перед самим поверненням перевела мамі ще тисячу гривень. Разом 13 тисяч за 5 днів. Особисто я вважаю, що няня обійшлася б набагато дешевше
Дзвонить сестра старша, вичитує, – скаржиться подругам Катя, – і така я, і сяка, невдячна донька, живу собі на втіху, мамі не допомагаю, а вона ж збиралася мені
З сільської дівчинки з однорічним немовлям на руках, – хвалилася її мама, – моя донька стала класним фахівцем, стильною і сильною жінкою. Був би чоловік – нічого б і не домоглася, а так виходить, що обпеклася і мізки встали на ті місця, на які треба
Тетяна давно була самостійною жінкою. Перший раз вийшла заміж і розлучилася в далекій юності, встигнувши тільки нажити сина і стійке небажання виходити заміж у принципі. І цілих 16
Невже не було причіпок одна до одної двох господинь? – запитую, не втримавшись. — Та були, звісно, – каже Маринка, – як без цього. І бувало заганяє мене свекруха дорученнями і проханнями, і насварить. Але мама в Сергія хоч і галаслива, але не зла. Та й за мене завжди горою. Я думаю, що наш шлюб врятувало саме те, що вона навіть перед сином завжди ставала на мій захист
І мені ось захотілося розповісти вам цю історію. Бо в мене від неї сьогодні весь день на душі трохи світліше. — Все, роз’їжджаємося, – доповідає щаслива Маринка, –
А потім і почалося, – згадує Ганна, – приїжджає у вихідний на вечір і починає мені рознос улаштовувати: це не зроблено, то не прибрано, там не засіяно. — Заради себе самої лінь пальцем поворухнути, – хитає головою свекруха, – ну і що, що дитина маленька, ну і що, що міська. Забудь. Вчися і звикай
Я ніколи не мріяла жити в селі, – каже донька моїх знайомих Ганна, – виросла в місті, навчалася тут, але так вийшло, що тимчасово змушені були перебратися за
Саме тому я і дзвоню. Нам потрібно внести аванс. А грошей у нас немає. Точніше, немає потрібної суми. Ось я і подумала звернутися до вас. — До нас? – здивувалася Наталя. — Так. У вас же дохід гарний, що вам варто частину грошей відправити на добру справу і поділитися з родичами? У вас уже є житло, тому витрат найближчим часом не передбачається. А ми, коли зможемо, віддамо, все чесно
Лідія Ярославівна, тітонька чоловіка, зателефонувала раптово, коли нічого не віщувало “біди”. З родичами чоловіка Наталя зустрічалася тільки у свята. Рідня жила на іншому кінці міста і тітоньки не
Вони прожили 18 років “душа в душу”. А точніше, вона виконувала роль хатньої робітниці, а він користувався її послугами і постійно виговорював їй: — Ти нічого без мене не можеш. Порожнє місце. Тільки й тримаю тебе з жалю. Ірина плакала, терпіла… їй треба було піти від нього, але вона чекала, поки донька підросте. Або сподівалася на диво. Але минав час, а претензії чоловіка все тільки збільшувалися
— Ти від мене йдеш? Ну й котись! – сказав Василь дружині, Ірині. Вони прожили 18 років “душа в душу”. А точніше, вона виконувала роль хатньої робітниці, а

You cannot copy content of this page