— Невістку мені шкода, звісно, онуку шкода ще більше, але в дружини мого сина розум мав бути свій. Вона маму слухала? Ну і хто тепер винен? – сердиться Раїса Кирилівна. — Що, залицяється до колишнього чоловіка? – цікавиться подруга. — Залицяється, але, як мені здається, поїзд уже пішов
— Невістку мені шкода, звісно, онуку шкода ще більше, але в дружини мого сина розум мав бути свій. Вона маму слухала? Ну і хто тепер винен? – сердиться
— Максиме, це мої батьки. Ми бачимося з ними рідко, і вони приїжджають лише на якісь кілька днів. Який вигляд я матиму в їхніх очах, якщо відправлю їх у готель. — Нехай живуть де завгодно, тільки не в нас, – буркнув чоловік і знову нервово заметушився кімнатою. – Вони мене не поважають, сміються за спиною. Я не хочу, щоб такі люди були в моєму домі
— В одному будинку з ними я не залишуся! – різко сказав Максим. – Нехай у готелі живуть, якщо хочуть у гості приїхати. Уже третій день поспіль Максим
— Він просто про сина мріє. Ми ще до весілля про це міркували. Розумієте, Кирило одразу сказав, що йому потрібен тільки син, доньки його не особливо цікавлять. А тут як на зло – втретє дівчинка! — А як він до дочок ставиться? Не ображає? – тендітна блондинка з животом, що сильно випирає, від слів Лізи розхвилювалася так, ніби йдеться безпосередньо про її сім’ю
— Ну? Хто? – Кирило не дав дружині навіть відійти від кабінету. Чоловікові не терпілося дізнатися стать майбутньої дитини, йому хотілося почути підтвердження своїм припущенням. Цього разу точно
“Уявляєш, синочку, твоя дружина мене у квартиру не пускала! Я цілих п’ять хвилин у двері дзвонила!” “І ти це їси?! Та в іншого чоловіка це її куховарство була б на її ж голові! Вона зовсім про тебе не піклується!” “А що це, Павлику, у тебе на рукаві? Пляма якась… Що ж за дружина в тебе така криворука, що не може твої речі привести до ладу?!” Це з останнього
“Синку, я не розумію, навіщо тобі така сім’я, в якій немає дітей”. “Павлику, як я до вас не прийду, у вас завжди повна раковина немитого посуду. Твоя дружина
— Павлику, не потрібно нічого продавати. Лікар сказав, що лікування мені не допоможе, порадив побути з сім’єю перед відходом. — Не вір цим лікарям, вони помиляються. — Вони помиляються, але моє тіло щодня говорить мені про те, що його ресурс вичерпано. Ховали Ганну Степанівну всім селом. Народу не завадив вогкий лютневий вітер. Плакали всі: чоловік, діти, сусіди, учні
Батьки мого чоловіка живуть у селі, ось від них я й дізналася цю історію. Павло Денисович жив майже в самому кінці села. Після відходу дружини в потойбіччя кілька
— А навіщо йому потрібен був тоді цей ювілей, якщо він уже збирався від тебе йти? Я ось цього ніяк зрозуміти не можу, хоч убий, – задумливо промовила Женя. – Адже це ж такий цинізм, у моїй голові просто не вкладається! — Та ти що! Як же! Віктор же все життя як актор на сцені. Так любить чужу увагу до своєї персони і похвали, і лестощі на свою адресу. Ось він і влаштував показовий ювілей на свою честь. Щоб ще раз переконатися в тому, який він чарівний і чудовий
— Женю, приїжджай! Мені так погано, просто не висловити словами, – Даша ридала в трубку. – Прошу тебе! — Що сталося? – здивувалася подруга, яка ще вчора ввечері
Стіл ломився від частувань. Чого там тільки не було! І шашлик, і різна риба, дорога і не дуже, багато закусок, салатів, різні фрукти. Навіть справжня червона ікра на бутербродах з маслом була не як прикраса в кілька зерен, а пристойним таким шаром намазана, мовляв дивіться, які ми, це вам не тяп-ляп, можемо собі дозволити іменини справити як слід
За святковим столом у будинку Петренків зібралося багато гостей. Відзначали важливу дату – іменини сина, 8 років як ніяк, вагомий привід зібратися. Батько сімейства, Валера, цього разу не
— З іменинами! Вітаємо! – закричали вони і почали обіймати Ірину Іванівну. — З якими? Невже сьогодні мої іменини? – здивувалася Ірина Іванівна. — Звичайно. Щоправда, їх відзначають мало не двадцять разів на рік. Дуже популярне ім’я, виявляється! – поцілувала Ірину Віра Григорівна, мати Тані
Олег і Тетяна переїхали в нову квартиру після того, як зʼявилася на світ їхня донька Марійка. Молода пара раділа власному житлу – невеликій двокімнатній квартирі, придбанню, на яке
— Не смійте її чіпати. – Іван рішуче став між Анею і батьком. – Анюто, ми йдемо. – Звернувся він до неї. Аня прошмигнула в під’їзд. Іван, намагаючись зберігати спокій, вийшов за нею. У слід летіли слова про те, що вона ще пошкодує, на колінах приповзе, але тільки буде пізно. — Що тепер будемо робити? – Шмигнула носом дівчина, коли вони, тримаючись за руки, йшли алеєю
Ганна бліда, з темними колами під очима, у розтягнутій футболці, схилившись над ліжечком, намагається вкласти спати малюка. Вона повертає голову на звук дверей, що відчиняються, і запитально дивиться
— Вибач, Томо. Я й сама не знала, що так усе вийде. Скрутило ось раптово, думала, що все, прийшла стара з косою. Ну нічого, все обійшлося слава Богу. Зараз полежу трохи, та випишуть. Ніколи мені тут відпочивати, бабуся вдома. Як Вітя з нею впорається? Вона ж шкідлива стала, просто немає сил
— Ну подруго, і налякала ж ти нас усіх! Що це ти надумала, Олено? Чого терпіла стільки часу? А якби не встигли тебе довезти? Олена, яка була ще

You cannot copy content of this page